Ви є тут

Зміни скорочувальної властивості м'яза і модуляція сегментарних рефлексів при розвитку м'язової втоми.

Автор: 
Бугайченко Лариса Анатоліївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001035
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
Дослідження було виконано на дорослих котах вагою від 2,8 до 5 кг, обох статей.
У відповідності із завданнями було проведено дві основні групи експериментів,
які відрізнялись методичним підходом:
гострі експерименти на котах в глибокому наркозі (пентобарбітал натрію) –
розділи 3.1, 3.2;
гострі експерименти на децереброваних ненаркотизованих котах – розділи: 3.3,
3.4.
2.1. Операція
В першій групі гострих експериментів анастезія провадилась введенням
пентобарбіталу (50 мг/кг) внутрішньочеревно. Протягом досліду глибина наркозу
підтримувалася додатковим введенням невеликих доз пентобарбіталу (10 мг/мл)
внутрішньовенно.
Для другої частини експериментів попередній наркоз був інгаляційним – вводили
суміш O2 і NO (2:1, 97,5 %) і галотану (2,5 %). Після введення катетера в
зовнішню яремну вену наркоз заміняли на внутрішньовенне введення пентобарбіталу
натрію в фізіологічному розчині – 1 мл (10мг/мл) кожні 15 хвилин. Після
проведення стандартної операційної підготовки, тварину переносили до
стереотаксичного верстату і здійснювали міжколікулярну децеребрацію, і введення
наркозу припиняли.
Стандартна операційна підготовка включала: препарування і канюлювання v.
jugularis externa (для введення препаратів) і a. carotis communis (для виміру
кров’яного тиску), трахеотомію, препарування м’язів, ламінектомію у
поперековому відділі.
Під час гострого досліду проводили моніторинг артеріального тиску через
катетер, вставлений в загальну сонну артерію (a. carotis communis). Досліди на
тваринах проводили тільки при умовах, що тиск не знижувався нижче значення 90
мм рт. ст. Для підтримки постійного тиску, до внутрішньої яремної вени (v.
jugularis externa) вводили суміш фізіологічного розчину, реополіглюкіну та
глюкози.
Для першої групи дослідів (підрозділи 3.1, 3.2) препарували литковий м’яз (m.
gastrocnemius), для другої групи дослідів (підрозділи 3.3, 3.4) – триголовий
м’яз литки (дві головки литкового м’язу і камбалоподібний м’яз, m. soleus):
м’язи обережно виділяли з оточуючих тканин, зберігаючи їх кровопостачання, їх
сухожилля разом зі невеликим фрагментом п’яткової кістки виділяли з тим, щоб
приєднати до механостимулятору. Децеребрація потребувала попередньої перев’язки
загальних сонних артерій; після цього робили трепанацію черепу у потиличній
області і видаляли мозочок вакуумним насосом. Стовбур мозку перерізали в
області покришки середнього мозку на інтерколікулярному рівні. Препарували
наступні нерви задньої кінцівки: n.n. hamstring, quadriceps, posterior biceps
et semitendinous (PBSt), tibialis, gastrocnemius-soleus (G-S). Нерви виділяли з
оточуючих тканин і перерізали (за виключенням G-S). На перерізані нерви
накладали ниткові лігатури з петлями для фіксації на стимулюючих електродах.
В першій частині дослідів (підрозділи 3.1, 3.2) для того, щоб проводити
розподілену стимуляцію еферентів у складі вентрального корінця L7, і стомлюючу
стимуляцію м’яза через стимуляцію еферентів у складі вентрального корінця S1,
відповідні вентральні корінці перерізали безпосередньо біля їх виходу зі
спинного мозку. Вентральний корінець L7 розщеплювали на 5 філаментів приблизно
однакового об’єму. Для проведення стомлюючої стимуляції вентральний корінець S1
перерізали проксимально від спинного мозку (підрозділи 3.2, 3.3, 3.4).
Вентральний корінець L7 перерізали дистально для відведення МСР і антидромної
стимуляції в дослідах, описаних в підрозділі 3.3. Схему основних перерізок,
точок стимуляції і відведення наведено: для експериментів, описаних в
підрозділах 3.1 і 3.2 – на рис. 2.1, в підрозділі 3.3 – на рис. 2.2, в
підрозділі 3.4 – на рис. 2.4.
Після оперативної підготовки тварину переносили до стереотаксичного верстату
(СЕЖ-3), який мав систему жорсткої фіксації хребта, кінцівок і голови. Шкіряні
краї розрізу (на спині та на задній(іх) кінцівках) підшивались до арматури
станку, при цьому утворені ванночки заповнювали вазеліновим
Рис. 2.1. Схема експерименту для підрозділів 3.1 і 3.2.
Вентральний корінець S1 не стимулювали в дослідах розділу 3.1.
маслом, спинальні корінці і периферичні нерви фіксували на біполярних
електродах. Температуру тварини і масла в ванночках протягам досліду
підтримували на рівні 37,5-38°С – тварину підігрівали електрогрілкою, ванночки
– інфрачервоною лампою.
2.2. Техніка механічного впливу на м’язи і реєстрація довжини і сили м’яза
В першій частині експериментів механічні впливи на м’яз здійснювали за допомоги
сервокерованого механостимулятора. На рухомій частині лінійного двигуна
(соленоїд, встановлений на спеціальну каретку) було змонтовано вімірювачі сили
і довжини. Зовнішнє навантаження (або силу м’яза) вимірювалися
напівпроводниковими тензодатчиками, що були наклеєні з двох сторін консольно
закріпленої балки, і були підключені до мостової вимірювальної схеми. Довжину
м’яза вимірювали за допомогою прецізіонного ємкісного датчика. Сигнали датчиків
надходили до АЦП, а також використовувались в каналах зворотного зв’язку
сервосистеми. Можна було здійснювати сервоконтроль одного з параметрів –
навантаження або довжини та переходу з одного режиму роботи в інший.
Сервосистема включала пропорційну, диференційну і інтегруючу ланки. Оптимальне
настроювання параметрів регулятора [19] виконували при механічному навантаженні
механостимулятора еластичним навантаженням з 5 Н/мм. Константа часу
встановлення заданого навантаження чи довжини не перевищувала 60 мс для обох
режимів сервоконтролю, а власна піддатливість механостимулятору не перевищувала
0,025 мм/Н. Для створення командних сигналів в першій частині (і частково -
д