Ви є тут

Формування економічної поведінки підприємств

Автор: 
Капленко Галина Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001043
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ
2.1. Аналіз формування економічної поведінки платоспроможних підприємств
В умовах перехідної економіки українські підприємства зіткнулись із цілим рядом
серйозних проблем, які перешкоджають їх ефективній економічній поведінці:
неефективність системи управління підприємством (цей факт можна пояснити
відсутністю визначеної стратегії у поведінці підприємства і орієнтацією тільки
на короткострокові результати, недостатніми знаннями кон’юнктури ринку, низьким
рівнем кваліфікації менеджерів і персоналу, відсутністю трудової мотивації
працівників, нерозвиненістю сучасних методів фінансового менеджменту і
управління витратами виробництва); низький рівень відповідальності керівників
підприємства за прийняті рішення, збереження і ефективність використання майна
підприємства, а також за фінансово-господарські результати діяльності;
незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його
інвестиційну привабливість; відсутність достовірної інформації про
фінансово-економічне становище для акціонерів, керівників підприємства,
потенційних інвесторів, а також органів виконавчої влади; значна кількість
збиткових підприємств та багато інших. Під впливом цих та інших факторів за
певних умов підприємства у процесі своєї діяльності стикаються із фінансовими
труднощами, які в кінцевому результаті можуть призвести до їх
неплатоспроможності. Суттєву роль у цьому може відіграти, наприклад,
сповільнення темпів зростання або абсолютне скорочення виручки підприємства при
одночасному збільшенні зовнішніх зобов’язань. Вони, як правило, є результатом
низької конкурентоспроможності продукції; несвоєчасного поступлення виручки від
реалізації товарів і зростаючих неплатежів підприємству через невиконання
покупцями своїх зобов’язань (як наслідок, велика дебіторська заборгованість);
неефективного довгострокового інвестування у проекти, які не гарантують
відповідного зростання виручки; великого навантаження на фінанси підприємства
платежами організаціями-монополістами за електроенергію, газ, тепло і воду, а
також за утримання відомчого житлового фонду, який залишився у розпорядженні
підприємства; невикористання основних фондів, адміністративних приміщень та
іншого майна через скорочення виробництва [15, с. 132–133].
Зрозуміло, що все це відбувається під впливом дії зовнішнього середовища. Але
часто буває важко пояснити з загальних економічних позицій, чому в межах однієї
й тієї ж галузі промисловості (наприклад, машинобудування) однакові за багатьма
вихідними показниками підприємства кардинально відрізняються у своїй
економічній поведінці. Зокрема, якщо розглянути збитковість підприємств та
організацій за видами економічної діяльності, то спостерігаємо негативну
тенденцію збільшення відсотка збиткових підприємств до їх загальної кількості
(табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Збитковість підприємств та організацій за видами економічної діяльності [149]
У відсотках до загальної кількості підприємств відповідного виду економічної
діяльності
2000р.
2001р.
2002р.
2003р.
Усього
37,7
38,2
38,8
40,9
Зокрема
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство
34,5
42,6
48,2
49,7
Промисловість
42,2
41,1
41,8
46,9
Продовж. табл. 2.1
Будівництво
40,0
36,5
37,9
42,8
Оптова й роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту
36,3
36,3
35,7
35,1
Транспорт та зв’язок
47,4
45,0
45,3
49,9
В зв’язку із цією негативною тенденцією доцільно розглядати формування
економічної поведінки платоспроможних та неплатоспроможних підприємств.
У межах основних напрямків розвитку економічної поведінки можна виділити
декілька стратегій виживання, які визначаються вибором такого напрямку, який
забезпечує адаптацію до умов зовнішнього середовища:
1. Розвиток експорту. За наявності відповідної технічної бази ця стратегія є
однією із привабливих, особливо в сучасних умовах. Багато підприємств, навіть
за відсутності відповідної бази, намагаються будь-якою ціною вийти на зовнішній
ринок, розробляючи для цього спеціальні інвестиційні програми, програми
реконструкції і модернізації, вишукуючи способи залучення прямих іноземних
інвестицій і кредитів.
2. Диверсифікація діяльності. Це, насамперед, диверсифікація самого
виробництва, випуск нових видів продукції (високоприбуткових, а також із
швидкою обіговістю). Багато керівників починають виділяти „центри
прибутковості”, збільшувати кількість джерел прибутку, одночасно закриваючи
збиткові виробництва. Відбувається також стихійна диверсифікація виробництва –
через надання самостійності підрозділам підприємства, які починають шукати
замовлення „на стороні” і розвивати нові виробництва відповідно до попиту.
Багато підприємств підходить більш широко до диверсифікації, доповнюючи основне
виробництво іншими видами діяльності: участь в установах бірж, банків,
формування власної торгівельної мережі.
3. Структурні зміни. Зміна організаційної структури підприємства у багатьох
випадках стає каталізатором змін у виробництві. Децентралізація управління
сприяє підвищенню ефективності виробництва. Наділені самостійністю виробничі
одиниці гнучкіше реагують на стан ринкової кон’юнктури. Багато підприємств
входить у нові горизонтальні об’єднання, приймають участь у формуванні
фінансово-промислових груп із метою взаємоузгодження внутрішньої, а також
зовнішньої політики, концентрації фінансових ресурсів.
4. Збутова політика підприємств. Заходи самостійної збутової політики
підприємств можна розділити на дві групи: це активні дії на ринк