РОЗДІЛ 2.
ХУДОЖНІ ПРОЕКЦІЇ ЧИТАЧА В КНИЗІ ДЖ. БАРТА «ПРОДОВЖУЄМО РОЗПОВІДАТИ. ОПОВІДАННЯ»
(“ON WITH THE STORY. STORIES”)
Останнім часом зусиллями вітчизняних і зарубіжних дослідників постмодернізм
почав розумітися як мистецтво, що поєднало в собі досягнення літератури різних
епох та відкрило нові обрії художньої творчості. Так, Іхаб Хасан у статті
«Після постмодернізму: Курс на естетику довіри» [194] відзначає, що
постмодернізм розростається в більш широку сферу постмодерності й оперує
категоріями «віра», «любов», «правда». Ми вважаємо: те, що виділено зараз
ученими, ніколи не зникало з американської літератури ХХ століття, а лише було
приховане за яскравим експериментаторством, яке Д. Бартелм, обертаючись назад,
визначив як “lab report” [245, 283]. У літературі кінця ХХ століття можна
помітити, що не формальний експеримент, а пошуки нових можливостей комунікації
визначають творчість таких письменників, як Джон Барт і Дональд Бартелм. Тому
важко погодитися з російським теоретиком літератури В. Тюпою, який як і раніш
розглядає постмодернізм як “період найбільшої кризи відокремленої свідомості”,
що не висунув “нової парадигми художності”: “Мистецтво постмодерну полягає у
змішуванні (“мікст”, колажність), у парадоксальному сполученні ...
комунікативних стратегій, у метапозиційній грі з ними й може розглядатися, у
кращому випадку, як субпарадигмальне явище художньої культури новітнього часу”
[89].
У вітчизняному літературознавстві творчість письменників-постмодерністів,
зокрема Дж. Барта, викликає всебічний інтерес. Про це свідчать як праці
загальнолітературного характеру – твори письменника розглядаються в загальному
контексті літератури США кінця ХХ століття (Т. Денисова [25; 26; 28; 29]), –
так і спеціальні дослідження окремих аспектів творів американського письменника
(В. Ліпіна-Берьозкіна [225; 227], В. Оленєва [70; 71], С. Авраменко [1]; М.
Коваль [52; 53; 54; 55], А. Леськів [63]). Вичерпний аналіз стану й перспектив
вивчення американської літератури зроблений в статті провідних українських
учених Т. Денисової та Н. Висоцької “Вивчення американської літератури в
Україні: вчора, сьогодні, завтра” (“American Literary Studies in Ukraine:
Yesterday, Today, Tomorrow”, 2003) [160]. В роботах дослідників (Т. Денисової,
Н. Висоцької, М. Коваль) відзначається, що Дж. Барт став однією з найяскравіших
постатей американської постмодерністської літератури, яка виявляється здатною,
як вважає Т. Денисова, “...реалізувати притаманне культурі другої половини ХХ
століття тяжіння до духовної інтеграції” [29, 38]. В першій у вітчизняному
літературознавстві монографії, присвяченій творчості Дж. Барта, М. Коваль,
аналізуючи принцип гри в творах американського письменника, стверджує, що
“повноцінне існування гри… потребує спеціально підготовленого та досвідченого
читача” [52, 44]. Розпочатий у дисертації аналіз пізньої творчості Дж. Барта
дозволить уточнити цю концепцію. Плюральність постмодернізму, що одностайно
визнається дослідниками як один з найважливіших принципів цього мистецтва,
відбилась і в художній концепції різнорівневого читача: від витонченого
теоретика до звичайної людини.
У центрі нашого аналізу – один із останніх творів «Продовжуємо розповідати.
Оповідання» (“On with the Story: Stories”, 1996) Дж. Барта – письменника і
теоретика, почесного професора університету Джонса Хопкінса. Вибір цієї книги
продиктований не тільки її маловивченістю (не тільки у вітчизняній, але і в
зарубіжній науці, на жаль, немає спеціальних досліджень цієї книги), але перш
за все її перспективною новаторською особливістю – орієнтацією поетики всього
тексту на читача. В цій книзі художньо відбились й основні теоретичні дискусії
з проблем читача й тексту, співвідношення письменника і читача, смерті автора і
героя, які велись у 1970-ті – 1980-ті рр. ХХ століття й до сих пір резонують у
міжнародній академічній науці.
Здається, що цей своєрідний союз літератури й постмодерністської теорії
визначає характер художньої концепції читача, що змінилася в літературі кінця
ХХ століття, про що свідчать і роман про Читача «Якщо одного разу зимової ночі
подорожній» І. Кальвіно [50], і образ читача в романах Х. Кортасара “Гра в
класики”, “Модель для збирання” [58; 59] М. Павича “Пейзаж, намальований чаєм”
[72], О. Памука “Мене звати Червоний” [75], а також популярність особливого
виду літератури – “літератури від другої особи” (“second-person literature”)
[183, 216] (Д. Марксон «Блокування читача» (“Reader’s Block”) [233], Дж.
Макінерні “Яскраві вогні, велике місто” (“Bright Lights, Big City”) [235], Г.
Джосипович “Проти світла”(“Contre-jour”) [212]), яка ромиває межу між автором,
героєм і читачем.
Вивчення творчості Дж. Барта в контексті його творчої полеміки з теоретиками
допоможе краще зрозуміти природу його художнього новаторства. У своїй творчості
1980-х – 1990-х рр. Дж. Барт значно оптимістичніший у своїх поглядах на
розвиток мистецтва й культури. Це відчутно в його заклику: «Кінець кінцям;
Почнімо заново» («An End to Endings: Let us Rebegin”) [119]. Зауважимо, що в
1967 році в гостро дискусійній статті «Література виснаження» (“The Literature
of Exhaustion”) Дж. Барт з тривогою констатував «зношеність» всіх літературних
форм (“used-upness”) [123, 64], а майбутнє літератури бачилось йому дуже
невизначено. Після есе “Література повторного наповнення” (“The Literature of
Replenishment”, 1979) помітні зміни у поглядах письменника на літературу,
майбутнє якої він починає пов’язувати і з новим читачем-соратником автора. В
есе “Роман у наступному столітті” (“The Novel in the Next Century”, 1992) він
бачить свою задачу митця в підготовці так
- Київ+380960830922