РОЗДІЛ 2
ОНОМАСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ АВТОМОБІЛЬНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
2.1. Загальна характеристика основних способів номінації в царині
автомобілебудування
Ономасіологія започаткувалася як наука про імена й природу найменувань у їхній
онтологічній сутності. Із самого початку інтереси ономасіології обмежувалися
лише іменами предметів, згодом галузь ономасіологічних досліджень було
розширено до загального аналізу акту найменування, тобто науковців зацікавила
вся номінативна діяльність як процес народження назви для позначення об'єктів
реального світу. Окрім того, об’єктом вивчення в ономасіології стали не тільки
слова, а й словосполучення й еквівалентні слову фразеологічні найменування,
складні багатослівні терміни й інші аналітичні найменування [136, c. 14]. Тому
ономасіологія, визначаючи природу, закономірності й типи мовного позначення
елементів об'єктивної дійсності та життєдіяльності людини, на сучасному етапі
розглядається як міжрівнева лінгвістична дисципліна, що вивчає теорію номінації
і поряд із семасіологією є взаємодоповнювальним аспектом семантики.
Під номінацією розуміється називання предметів і ситуацій за допомогою мовних
засобів, закріплення за певним референтом того чи іншого спеціального знака.
О.Кубрякова визначає номінацію як „комплексний мовленнєво-розумовий процес, що
має як логіко-гносеологічні, так і психологічні, як біологічні, так і
соціальні, як фізіологічні, так і суто мовні підстави. Будучи процесом
виділення й осмислення позначуваного процесу чи події, а також результатом
цього процесу, номінація виступає одночасно і як продукт
класифікаційно-пізнавальної діяльності людини в обраній нею галузі знань, і як
продукт діяльності мовленнєвої, мовної” [136, с. 6].
Термінологічна номінація як цілеспрямований науковий процес розвинулася на
основі здобутків ономасіології у зв'язку з потребою найменування спеціальних
понять науки і техніки. В українському термінознавстві питання номінації і
шляхів творення науково-технічних термінів розглядається як цілеспрямований
творчий процес, зумовлений взаємодією зовнішніх і внутрішніх мовних факторів.
Термінологічна науково-технічна номінація, будучи пов'язаною із загальномовною
номінацією, для створення нового слова використовує різноманітні засоби.
Науковці Т.Панько, І.Кочан, Г.Мацюк [213] беруть за основу чотири моменти, що
творять новий термін.
По-перше, це використання старої, існуючої в мові назви для позначення певного
наукового поняття (вторинна лексична номінація). Тематично ці слова пов’язані
із суспільством, людиною, природою, тваринним і рослинним світом. Наприклад,
загальновживане слово свічка у своєму звичайному значенні – „паличка воску,
лою, стеарину з ґнотом усередині, яку використовують для освітлення” із
загального вжитку потрапила до автомобільної термінолексики: свічка запалювання
як „пристрій, що запалює робочу суміш за допомогою створюваної ним електричної
іскри”. Слово коромисло як „дерев'яна вигнута палиця з зарубками або гачками на
кінцях, якою носять на плечах відра з водою тощо” в автомобілізмі утворює
термін клапанне коромисло, номінуючи „різновид нерівноплечого важеля,
виготовленого із сталі або чавуну, що передає штовхальне зусилля від штанги на
клапан двигуна транспортного засобу”: „Плече коромисла з боку клапана приблизно
в півтора рази довше, ніж з боку штанги штовхача, що не тільки зменшує хід
штовхача та штанги, а й знижує сили інерції, які виникають під час їхнього
руху, що підвищує довговічність деталей привода клапанів” [105, с. 51].
Як бачимо, в результаті процесу термінологізації значення загальнолітературного
слова відбувається омонімізація, тобто вторинне використання „мовної оболонки”
для нового позначення в іншій галузі людського наукового пізнання. На думку
О.Олексенко, суть способу вторинної лексичної номінації „полягає в тому, що до
процесу номінації залучається комбінаторно-синтезуюча діяльність свідомості і
відповідна мовна техніка. Внаслідок цього в номінації бере участь одне або
декілька інших найменувань, які вже існують в мові” [201, с. 17].
Вторинна номінація в термінології пояснюється, по-перше, тим, що понять науки
значно більше, ніж лексико-дериваційних можливостей мови, а по-друге, законом
стислості, лаконічності, яким керуються процеси термінотворення. До того ж слід
зважити на природні процеси людської свідомості, зокрема здатність до
асоціативного мислення, що має місце і при творенні термінів. Так, на
позначення „місткості для пального” в автомобільній термінології не створювали
нову термінологічну одиницю, а взяли загальновживане слово колодязь:
„Надходження повітря в канали головного дозувального пристрою зменшує
розрідження, що діє на головний жиклер, внаслідок чого паливо витікає з нього
під дією того розрідження, яке виникає в колодязі, а не у вузькому перерізі
дифузора” [105, с. 93].
Такий процес називання має два основні види: метафоризацію та метонімічне
перенесення, за допомогою яких розвиваються додаткові лексико-семантичні
варіанти слова. У термінології, на відміну від загальновживаного шару лексики,
використовуються лише сухі (стерті, мертві) метафори, що втратили свою
образність і виконують суто номінативну функцію, вказуючи на подібність
предметів чи явищ за формою (пістолет оливороздавального пристрою, поршневий
палець, ведуча і ведена зірочка, голка розпилювача, ущільнювальне кільце, сідло
клапана другого ступеня, охолодні ребра, кулачки розподільчого вала), за формою
і розміщенням у просторі (головка циліндрів, хобот крана, задній міст, втулки
опорних шийок, крило автомобіля, захисний кожух), за функцією (болт стяжного
хомута, оливовідбивна т
- Київ+380960830922