РОЗДІЛ 2.
ПОЗИТИВІЗМ.
ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО АСИМІЛЯЦІЇ В. ЛЕСЕВИЧЕМ
1.2. Проникнення ідей позитивізму на терени України зокрема і Російської
імперії загалом
З’ясовуючи питання про появу і поширення позитивізму в Україні, слід зробити
кілька попередніх зауважень. Вони мають у своїй основі той факт, що станом на
час виникнення, оформлення та популяризації ідей згаданої філософської течії
Україна не була незалежною державою, її теритторія входила до складу двох
імперій - Російської й Австро-Угорської. У зв’язку з цим мали місце значні
обмеження у розвитку української культури, особливо в Російській імперії
(Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р. щодо значного обмеження
сфери функціонування української мови, фактична деградація системи освіти, яка
була здобутком національно-визвольної боротьби у попередніх століттях,
неможливість повного використання свободи слова тощо). По-перше, представники
української науки, мистецтва, освіти, церковні діячі не лише писали і
публікували свої твори виключно російською мовою, а й у багатьох випадках
значну, часто найпродуктивнішу частину власного життя проводили за межами
України, переважно у Москві та Петербурзі. Постає дискусійне питання про власне
українську культурну приналежність багатьох видатних діячів, які мали
українське походження, але їхні найбільші здобутки відносять до культури
російської: письменник М.Гоголь, філософи П.Юркевич, П.Ліницький,
В.Зеньковський, зрештою, і В.Лесевич. По-друге, українська культура, як і всі
культури «бездержавних» станом на середину та кінець ХІХ ст. східноєвропейських
народів, не була ізольованою від контактів із Західною Європою і (значно меншою
мірою) США. Цей факт має принаймні два аспекти: з одного боку, модернізація
«національних околиць» обох згаданих імперій здійснювалась представниками
панівних народів, що закріплювало серед бездержавних народів впливи і здобутки
культури перших та призводило до загрози повної втрати національно-культурної
ідентичності перших (показовим прикладом цього є становище українців у
Російській імперії і чехів в Австро-Угорській). З іншого, у багатьох випадках,
(що стосується перш за все України), саме частково асимільовані представники
національних меншин - бездержавних народів, ставали тими, хто вносив до
загальноімперської культури передові світові здобутки, створюючи основу її
оригінального розвитку. Так, німецька класична філософія стала відомою в Росії
завдяки не лише власне німецьким науковим та освітнім діячам, як-от Іоган
Батист Шад, а й українським мислителям і освітянам: Йосипові Міхневичу, Петрові
Лодію, Дмитрові Велланському-Кавуннику. Не можна оминути і наступного
показового факту: в Російській імперії «першим і найвидатнішим» представником
другого позитивізму (емпіріокритицизму) став саме В.Лесевич. І, по-третє,
засвоєння позитивізму в українській філософській та суспільно-політичній думці
мало свою специфіку, як у зв’язку з російською і західноєвропейською культурою,
так і власне українську.
Важливою підставою розвитку філософської культури в Україні стало відкриття
протягом ХІХ ст. на наших теренах ряду університетів: Харківського (1805),
Київського (1834), Новоросійського (у м. Одеса, шляхом проведеної у 1862 році
реогранізації створеного у 1817 р. Рішельєвського ліцею). Вищі навчальні
заклади світського характеру діяли також у Ніжині та Маріуполі, а
Києво-Могилянська академія після реорганізації і тимчасового закриття в 1817 р.
була перетворена на церковний освітній заклад - Київську духовну академію, який
перших студентів прийняв на початку 1819-1820 навчального року. Значна частина
представників української філософської думки, які так чи інакше зверталися до
ідей позитивізму, протягом тривалих періодів своєї творчості, часто одних з
найпродуктивніших (М.Драгоманов, М. Грот, О.Козлов та інші), працювали саме в
університетах.
Проникнення ідей позитивізму на терени України не було процесом, ізольованим
від зв’язків українських мислителів з представниками інших національних культур
Російської імперії. Розгляд філософської творчості не лише В. Лесевича, а й
інших популяризаторів та критиків позитивізму, які мають відношення до України,
без згаданих контактів, а також без загальноєвропейського і світового
контексту, є неповним.
Проникнення ідей першого позитивізму на терени України стало відбуватись у 60-х
роках ХІХ століття. Настрої освічених кіл суспільства відзначалися кризовим
станом, зумовленим нещодавньою поразкою Російської імперії в Кримській війні
(1853-1856), а також пов’язаним з нею розкладом феодально-кріпосницьких
відносин в економіці. Після скасування російським урядом у 1861 році кріпосного
права на більшості території України почали складатись більш сприятливі умови
для нового типу економічних відносин - ринкових, або капіталістичних.
Намітилась тенденція до перетворення українських земель з аграрного на
аграрно-індустріальний регіон.
Паралельно з капіталізацією економічних відносин на території України почалися
світоглядні зміни. На грунті неоднозначного ставлення найвищого керівництва
Росії до філософії як освітньої дисципліни (заборона її викладання у 1849 році
й відновлення у 1863) сформувалися, з одного боку, занепад її в класичній
формі, з іншого - загальне зневажливе ставлення освічених кіл суспільства до
неї. Як зазначає Н.Шупик-Мозгова, «за новими ж програмами, котрі були прийняті
після впровадження в дію унііверситетського статуту 1884 р., на викладання
філософії відводилось всього дві тижневі лекції протягом лише одного року, і
лекції ці обмежувались історико-філософськими коментарями до перкладів П
- Київ+380960830922