РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМАТИКА ТА ОБРАЗИ персонажів
П’єса “У палаючій темряві” була першим твором Б.Вальєхо. Він почав її писати ще
коли знаходився у тюрмі, а закінчив, коли вийшов з тюрми у 1947 році, поставили
п’єсу у 1950 році.
Вже в цьому творі яскраво проявилася зверненість творчості Б.Вальєхо до
соціально-політичної тематики, її спрямованість проти тоталітарного
франкістського режиму.
Проблематика і буквально усі особливості художньої тканини п’єси “У палаючій
темряві” органічно пов’язані найміцнішими органічними нитями з життям Іспанії
тих років і до певної міри можуть бути пояснені особливостями життєвого шляху
самого автора. До того часу, коли Вальєхо встав на поприще драматурга, у нього
за плечима вже були роки боротьби з франкізмом і шість років тюремного
ув’язнення. Вийшовши з тюрми, він швидко переконався у правильності своєї
оцінки морально-політичного клімату у франкістській Іспанії, у правильності
ідейно-проблемної спрямованості розпочатої ним у тюрмі п’єси.
В тоталітарній франкістській Іспанії дуже суворо переслідувалося і каралося
усе, що хоч якимось чином могло нагадати про недавню люту політичну боротьбу.
Іспанців привчали не цікавитися політичними подіями, визнавати порочним та
ганебним будь-яке інакомислення, обмежувати коло своїх інтересів буденним,
локальним життям з розвагами. Тут доречно зауважити, що наслідки такого
культивованого протягом багатьох років способу життя й досі даються взнаки.
Показовим, наприклад, є такий факт: як свідчить соціологічне дослідження, яке
було проведене в Іспанії кілька років тому, 57% іспанців не читають навіть
газети. У країні протягом багатьох років фактично здійснювалося “заколисування”
свідомості населення. Суспільному засудженню та переслідуванню могли підлягати
навіть ті, хто не дотримувався такого моменту у щоденному режимі, як сієста
(післяобідній сон). Країна справляла враження впалої у заціпеніння. Все її
населення знаходилося під невсипущим наглядом політичної поліції. Дуже вразила
звільненого з в’язниці драматурга-початківця та обставина, що населення, так би
мовити, повністю, прийняло умови “гри”, яка була йому нав’язана франкістським
режимом. Насправді це була ніби зовсім інша країна, яка нічим не нагадувала
Іспанію, в якій вибухнула сутичка республіканців з фашистами у 1936-39 рр.
Повністю закономірно те, що пробудженню дарування драматурга у Б.Вальєхо дуже
сприяло його постійне бажання художньо досліджувати умови життя та людської
поведінки у такому суспільстві.
Але сказати про сучасну Іспанію, піддати критиці встановлену в ній політичну,
моральну атмосферу та протиставити це сприйняттю непідкореної загальному
одурінню людської свідомості за допомогою буквального реалістичного
відображення, при якому усі речі називалися б своїми іменами, він, зрозуміло,
не міг. Для цього він повинен був звернутися до метафоричного зображення. У
цьому сенсі можна сказати, що п’єса “У палаючій темряві” – твір, який належить
до того шару реалістичного мистецтва ХХ століття, який сучасна критика та
мистецтвознавство називають метафоричним реалізмом. В таких творах
метафоричними виявляються не тільки назви, окремі образи, що взагалі у
мистецтві зустрічається досить часто, але метафоричним виявляється сам зміст
цих творів, їх структура, особливості хронотопу і т.п.
П’єса “У палаючій темряві” незвичайна тим, що її персонажі – сліпі. У світовому
мистецтві є певна кількість творів, героями яких є незрячі: осліплений граф
Глостер у “Королі Лірі” В.Шекспіра, дочка Келеба Пламмера з оповідання
Ч.Діккенса “Цвіркун за піччю”, персонажі п’єси “Сліпі” М.Метерлінка,
центральний герой повісті “Сліпий музикант” В.Короленка та інші. Є такі твори і
в оперному мистецтві, наприклад, “Іоланта” П.Чайковського, “Джіоконда”
М.Понкієллі.
Ці твори свідчать про те, що автори звертаються до подібних, тобто незрячих
персонажів з різними цілями, але частіше за все для того, щоб підкреслити, що
фізична незрячість поєднується в цих людях з загостреною “зрячістю”, тобто з
загостреним внутрішнім сприйняттям навколишнього світу. На фоні таких фактів
твір Вальєхо виділяється тим, що сліпота його персонажів має метафоричний
зміст.
Події п’єси розгортаються в інтернаті для сліпих. Ряд сцен, які співвідносяться
за принципом метафоричного зв’язку з іспанською дійсністю, розкривають характер
взаємовідносин між тими, хто диктує правила “гри”, та тими, хто змушені бути в
цій “грі” керованими учасниками. Так, самовпевненість франкістського режиму,
який зумів поставити на коліна населення країни, нав’язати йому свої оцінки
скільки-небудь значимих явищ реальності, проглядають у епізоді, коли директор
інтернату дізнавшись про те, що серед вихованців “завелися” розмови про світло,
якого вони позбавлені, презирливо вигукує: “Що вони можуть знати про світло!”
[24, с.67].
По-своєму (теж метафорично) проливає світло на відношення правлячого режиму
Іспанії до населення і епізод, в якому сліпі юнаки, які опинилися у
ризикованому, відверто небезпечному для незрячого положенні – вони катаються на
роликових ковзанах – зазнають осудження з боку вихователя за те, що вони не
витримують цього випробування і падають на землю. Усі оцінки навколишньої
дійсності, як показує автор, у сліпих складаються під впливом їхніх зрячих
наставників, яким не так вже складно запевнити своїх підопічних у необхідних
їм, наставникам, речах. У цьому плані показовим є такий створений автором
епізод: незрячі студентки оцінюють те, що відбувається на спортивному
майданчику, завдяки коментарям виховательки, – адже самі вони оцінити цього
через свою незрячість невзмозі. “Це метафора, яка відбиває хар
- Київ+380960830922