Вы здесь

Управління міжнародною діяльністю підприємств на світових ринках високотехнологічної продукції

Автор: 
Стадник Мирослав Ярославович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001291
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II.
МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА НА РИНКАХ
ІННОВАЦІЙНОЇ ТА ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ
В даному розділі розглядаються методичні особливості головних аспектів
управління діяльністю підприємств на світових ринках високотехнологічної
продукції, а саме:
- концептуальні засади побудови управління міжнародною діяльністю підприємства,
в основу яких покладені теоретичні та методичні принципи міжнародного
інтеграційного менеджменту та маркетингу;
- методичні аспекти управління конкурентноздатністю підприємства та його
продукції, як головного напряму ефективного виходу і функціонування підприємств
на світових високотехнологічних ринках;
- визначення потенціалу міжнародної діяльності підприємства на ринках
високотехнологічної та інноваційної продукції, що дає змогу ефективно визначити
цільові ринки та стратегії виходу на них.
По суті, вищенаведені три групи методологічних і методичних проблем визначають
основні аспекти менеджменту підприємства в контексті його функціонування на
світових ринках високотехнологічної продукції.
2.1. Концепція управління міжнародною діяльністю підприємств на ринках
інноваційної та високотехнологічної продукції
Головними агентами міжнародного інноваційного ринку, що утворюють конкурентне
середовище, є великі підприємства — творці і власники науково-технічних
досягнень і «ноу-хау»; невеликі самостійні фірми, основна сфера діяльності яких
— посередництво при поширенні і впровадженні нововведень до стадії виробництва;
суб'єкти процесних, продуктових і організаційно-управлінських інновацій, тобто
їхні потенційні споживачі (користувачі); а також кредитно-фінансові (у тому
числі венчурні), патентно-ліцензійні, консалтингові, рекламні, учбово-методичні
та інші державні і приватні структури.
Складність і різноманіття форм і методів взаємодії всіх численних учасників
міжнародної інноваційної діяльності представляють дослідницький і практичний
інтерес при визначенні оптимального співвідношення ринкового і державного
регулювання технологічного розвитку, при аналізі механізмів поширення
нововведень для створення ефективної системи керування цим розвитком.
Головним завданням при розробці стратегій розвитку підприємств на початку XXI
ст. є, по-перше, створення нової конкурентноздатної продукції. Постійне
підвищення інтенсивності конкуренції, особливо на зовнішньому ринку, ріст
складності нової техніки і технологій, скорочення термінів морального старіння
продукції і виробництва диктують необхідність постійного відновлення продукції
і безупинного удосконалення технологій. По-друге, потрібно створення
конкурентноздатного виробництва. При цьому повинні бути враховані нові вимоги
до науково-технічного рівня, реформуванню, модернізації підприємств, включаючи
ті що диктуються ідеологією «стійкого розвитку», а також шляху їхньої
реалізації. Кінцевою метою модернізації підприємства повинне стати перетворення
його в організацію, здатну розкрити творчі можливості працівників, що сприяє
випуску конкурентноздатних товарів.
З 1970 по 2000 р. у розвинутих країнах відбулося дворазове збільшення ВВП на
душу населення. Незважаючи на перенасиченість ринку масою привабливих і
високоякісних товарів, що поставляються різними фірмами, споживачі постійно
вимагають якісно нових. Прискорення відновлення вимагає створення нової
продукції, що неможливо без потоку інновацій.
Нововведення, нова продукція і технології на перших етапах після «народження»
скептично, з недовірою сприймаються ринком. Але якщо завдяки волі і таланту
новатора вдається їх здійснити, то тоді механізм конкуренції витісняє з ринку
підприємства, які використовують застарілі технології.
Конкурентноздатність товару - це найважливіший показник, який відображає його
вигідні відмінності від товарів конкурента по ступеню (повноті) задоволення
потреб покупців і по витратах на його придбання. У понятті конкурентноздатності
синергічно поєднуються три групи факторів: технічні, економічні і
соціально-освітні, котрі формують у залежності від існуючого рівня добробуту
населення сучасне поняття товару.
Посилення до середини 80-х років XX сторіччя інтенсивності конкуренції,
викликане появою на ринку нових фірм і нових товарів, більш ефективних і
привабливих для покупців, що відповідають якісно новим вимогам (по екології,
безпеці і т.п.), різко підняло планку науково-технічного рівня
конкурентноздатності. Відомі три напрямки, що використовуються фірмами для
підвищення конкурентноздатності продукції:
- розробка якісно нової конкурентноздатної продукції;
- модернізація виробленої продукції з метою підвищення її привабливості;
- мінімізація витрат виробництва для зниження ціни.
Закордонні і вітчизняні вчені приділяють постійну увагу вивченню проблем
організації процесу розробки нової продукції і особливо забезпеченню її
конкурентноздатності, що є запорукою їх успіху на зовнішніх ринках. Тільки в
70-і роки і на початку 80-х було опубліковано більше наукових праць з цієї
проблематики, чим за всю попередню історію. Досліджувалися технічний і
психологічний аспекти творчості, причини невдач; почалися спроби розшифрувати
джерела якості і конкурентноздатності; визначався вплив творчих здібностей
людини і ефективність системи їхнього розвитку, роль і рівень керівника, вплив
взаємовідносин у колективі; вивчалися проблеми керування проектом і оснащення
НДІ й ДКБ, питання науково-технічних надбань, навчання персоналу і т.д. Однак,
як показує аналіз, до початку 80-х років основні зусилля дослідників
направлялися на удосконалення технології виробництва існуючих продуктів.
Традиційна