розділ 2), експериментальної частини (розділи 3-5), загальних висновків,
списку використаних літературних джерел та додатків. Робота ілюстрована 13
рисунками і 35 таблицями. Список використаних джерел містить 171 найменування,
у тому числі 31 іноземних авторів.
Огляд Літератури
ПЕРСПЕКТИВИ СТВОРЕННЯ ІМУНОМОДУЛЮЮЧИХ ПРЕПАРАТІВ ПРИРОДНОГО ПОХОДЖЕННЯ ДЛЯ
ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ
Глобальна епідемія туберкульозу та її особливості на сучасному етапі
Початок ХХІ століття характеризується значним збільшенням поширення
туберкульозної інфекції як у всьому світі, так і на Україні [1-8].
Відносне благополуччя епідеміологічної ситуації з туберкульозу в 70-80 р.р.
минулого століття змінилось прогресивним наступом цієї інфекції на населення
нашої планети на початку 90-х років. Саме в цей період соціальна сфера нашої
держави почала відчувати суттєву дію негативних наслідків переходу економіки на
ринкові відносини. Порівняно низький рівень життя більшої частини населення
країни й привів до збільшення соціально обумовлених захворювань, в тому числі й
туберкульозу.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), майже третя частина
населення земної кулі інфікована мікобактеріями туберкульозу [9, 10].
Вважається, що один хворий може інфікувати 10-15 здорових осіб. Щорічно в світі
на туберкульоз захворюють 7-10 млн. чоловік, а загальна кількість хворих
досягає 50-60 млн. чоловік [1]. Крім того, у багатьох країнах світу ситуація
щодо захворюваності на туберкульоз вийшла з-під контролю. У зв’язку з цим, у
квітні 1993 р. ВООЗ проголосила туберкульоз хворобою глобального масштабу і
небезпекою для більшості країн світу [1, 2, 6, 11-16].
Причому різке збільшення кількості хворих цією хворобою відзначалось у
високорозвинених та економічно стабільних країнах. Так, наприклад, у Канаді в
1990р. було зареєстровано 7,5 млн. нових випадків хворих заражених
туберкульозом і 2,5 млн. смертей [17], а в США у Нью-Йорку був зареєстрований
спалах захворюваності, розцінений фахівцями як епідемія [18]. Існують дані про
високі показники захворюваності та смертності від туберкульозу в ряді країн
Центральної та Східної Європи [19-21]. За даними ВООЗ захворюваність в
Європейському східному регіоні у 1995-1999 р.р. складала 35,1-43,8 випадків на
100 тис. населення, а у 2000-2001 р.р. – 44,1 і 44,6 на 100 тис. населення
відповідно [13, 14, 16]. Що стосується захворюваності туберкульозом в країнах
Західної Європи, то її показники у 2001 р. складали 11,4 випадки на 100 тис.
населення. Значно вища захворюваність відзначена в країнах Центральної Європи –
41,5 на 100 тис. населення [14].
Особливо проблема, що потребує розробки та впровадження активних та
невідкладних дій щодо запобігання розповсюдження туберкульозу у світі постає
перед слаборозвиненими державами з високою народжуваністю або в країнах з
обмеженими економічними можливостями, що призводить до збільшення загальної
кількості хворих у світі [12, 22]. Найбільшу тривогу у цьому відношенні
виявляють країни Африки на південь від Сахари та Середньої Азії [16].
Неблагополучна епідеміологічна ситуація з туберкульозу склалася й на території
Росії та колишніх країнах СНД в умовах переходу їх до ринкової економіки, яка
внесла ряд соціальних перетворень. Захворюваність в Російській Федерації
починаючи з 1991 р. збільшилась на 150% і в 1999-2001 р.р. складала 85,2-92,1
випадків на 100 тис. населення відповідно [14, 23]. Однак статистичний показник
захворюваності в певній мірі не відображає її суттєвої величини за звітний
період тому, що кількість недовиявлених хворих до уваги не береться. Доля
хворих туберкульозом органів дихання, виявлених при профілактичних обстеженнях,
скоротилася у середньому по Россії до 52%, що негативно вплинуло на клінічну
структуру захворюваності, ефективності лікування і значному запізнюванню
виявлення хворих на туберкульоз.
В Україні епідемію туберкульозу було зафіксовано починаючи з 1995 року, яка
швидко охопила майже всю територію нашої країни [1, 11, 24-27]. Вона постійно
прогресує і вийшла вже за рамки медичної проблеми на державний рівень.
За останні роки захворюваність усіма формами туберкульозу в нашій державі
зросла на 69,7% (з 32,0 випадків на 100 тис. населення у 1990 р. до 54,3 на 100
тис. населення у 1997 р.) [28]. Найвищі показники захворюваності в 1999 році
відмічались в південно-східних та в південно-західних областях – Херсонська
(74/100 тис.), Луганська (66/100 тис.), Житомирська (66/100 тис.), Донецька
(64,3/100 тис.), Миколаївська (63/100 тис.), Запорізька (63/100 тис.) та
Одеська (61/100 тис.). Середньостатистичний показник по Україні складав
54,3/100 тис. населення.
За даними Міністерства Охорони здоров’я та фтизіатричної служби України, у 2001
р. в нашій державі було зареєстровано 680671 хворих на туберкульоз, що складало
1,4% від усієї кількості населення (на 0,2% більше, ніж у 1998 році), з них
хворі активними формами туберкульозу склали 144041 (21,2%) [1], причому
загальна кількість хворих, яка знаходиться під їхнім спостереженням
збільшується з кожним роком, і порівняно з цим, показник захворюваності у 2002
році збільшився на 13,9%, а захворюваність відкритими або заразними формами
зросла на 62% з 13 випадків до 21 на 100 тис. населення [29].
Туберкульоз – це хвороба, що вражає осіб різних вікових груп і різної статі. З
числа хворих людей 75% припадає на найбільш працездатну частину населення
(15-50 років), тому його вважають руйнівником трудового потенціалу нашої
держави [1]. Визнаним є той факт, що пік смертності від туберкульозу є
найбільшим також серед осіб цієї групи, особливо чоловіків [3
- Київ+380960830922