Вы здесь

Міжнародний відділ новин на телебаченні: організаційний, жанрово-творчий і технологічний потенціал

Автор: 
Малий Михайло Володимирович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001558
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ III. Міжнародна новинна інформація: сутність та інтерпретація
На всіх етапах розвитку телемовлення як масового каналу комунікації вивченню
телепрограм завжди надавалося велике значення. І, насамперед, тому, що воно
ставить собі за мету вивчення і систематизацію параметрів, які суттєво
впливають на характер телемовлення [80, 52-74]. Хоча телепрограму розглядали
під різними кутами зору, переважний розвиток отримали два напрямки: вивчення
телевізійних жанрів і дослідження змісту телеповідомлення методом
контент-аналізу [81, 111-125]. Вплив телепрограми залежить не лише від
суб’єктивних намірів комунікатора, але і від того, як вони реалізовані в
структурі повідомлення. А телеповідомлення виконує різні завдання і
використовує різні прийоми та засоби оформлення. Наприклад те, що добре,
скажімо, для разважальних передач, є недоречним для новин [82, 13-26]. Ось чому
найважливішою стороною вивчення телеповідомлень стала розробка їхніх
типологічних характеристик [83, 184]. Чітко усвідомлюючи особливості того типу,
до якого можна віднести певне повідомлення, телекомунікатор отримує можливість
реалізувати задум з найменшими втратами [84, 16].
Спроби класифікувати телевізійні повідомлення розпочалися давно. Студії
телебачення, зокрема, розробляли свою класифікацію, яка була потрібна їм для
конкретних цілей планування мовлення, забезпечення статистичної звітності чи
систематизації архівних матеріалів [85, 83-108]. Однак прикладні завдання,
заради яких подібні класифікації вибудовувалися, не враховували необхідності
формально-логічної і смислової упорядкованості виокремлених категорій [86,
203]. Тому в однолінійних типологіях, що застосовуються на практиці, зливалися
різні видові ознаки, що обмежувало сферу їхнього використання [87, 143-162].
Одночасно з практичними класифікаціями розвиток отримали і теоретичні
дослідження типології телепрограм. Найфундаментальніші її розробки належать
зарубіжним авторам Д. Сміту, М. Махлуну, Ф. Баркусу, котрі враховували в різних
типологіях насамперед функціональне призначення передачі [88, 59].
У радянській науці перша розгорнута і диференційована типологія телепрограм
була наведена у 1967 році у колективній монографії “Жанры телевидения”. Але
оскільки жанровим аналізом завдання типологічного вивчення телепрограм не
вичерпувалося, наступні класифікації телеповідомлень з достатнім підгрунтям
фіксують й інші аспекти передач. Найбільші складнощі для дослідників були
пов'язані з об'єднанням різних типологічних характеристик і схем у цілісну і не
суперечливу систему. Це найкраще вдалося Е. Багірову. Він вважав головною
умовою її класифікації багатоаспектність, а іншим критерієм – дотримання
єдності підстав під час розмежування програм [89, 91-95].
Якщо звернутися до критеріїв, за якими телепрограми найчастіше за все
диференціюються, варто виділити наступні: функцію; форму; тему; адресу;
джерело; ступінь телевізійної обробки матеріалу.
Хоча перелік ознак поділу може бути збільшений, все ж таки існує принцип, який
об'єднує ці критерії [90, 236]. Логічною схемою, яка дозволяє ії
систематизувати, виступає модель телекомунікацій, коли кожному її компоненту
(комунікатор, повідомлення, канал, комунікант) відповідає своя диференційована
ознака [91, 312-327]. Таким чином, вузловими визначальними виявляються
функціональний, змістовний, формальний і адресний аспекти типології
телепрограм. Вони допускають подальше розшарування, але все ж таки дозволяють
уявити структуру телепрограм в їхній сукупності як складне ціле [92, 214-240].
Після 1991 року телебачення починає працювати у нових суспільно-політичних і
соціально-економічних умовах. Створюються можливості для розвитку ринку
телепрограм, відкриття і функціонування нових каналів мовлення різних форм
власності [93, 135]. З'явилася наукова проблема створення українського
класифікатора програм, де були б визначені параметри якісних соціально значущих
передач [94, 97]. Зрозуміло, що соціально значуще мовлення вимагає високої
професійної кваліфікації виконавця, а критеріями його оцінки можуть бути
наявність чи відсутність в його роботі відомих методів і прийомів діяльності
(репортерське спостереження, інформування, аналіз документів, робота з
архівними матеріалами тощо).
Ми поділяємо думку дослідника Г. Кузнєцова, що організатори мовлення мають
підрозділяти передачі за їхньою основною функцією і спрямованістю, тобто за
тією роботою, яку вони виконують у суспільстві [95, 198-203]. Тобто у нашій
телепрактиці поділ передач базується на їхніх функціональних, тематичних і
адресних засадах – від інформаційних до розважальних програм і телесеріалів.
Загалом, серед різноманіття програм соціально акцентованими, на наш погляд,
слід вважати інформаційні, публіцистичні, пізнавально-розважальні,
культурно-просвітницькі, дитячі програми. Теоретичне питання типології
телепрограм дозволяє перевести в практичну площину об'єднання телепередач, не
за жанрами і місцем виробництва чи придбання, а за спрямованістю, соціальними
функціями, мірою впливу на аудиторію. До них належить, на наше глибоке
переконання, міжнародна журналістика, яка вбирає в себе і інформаційність, і
публіцистичність, і оформлюється у міжнародних телепрограмах / блоках. І
зрозуміло, що необхідно розробляти моделі міжнародних телепрограм, в яких би
враховувалися науково обгрунтовані співвідношення різних типів повідомлень,
всього діапозону міжнародної новинної інформації.
3.1 Новинний інформаційний потік: принципи селекції і спрямування
За приблизними соціологічними підрахунками, середньостатистичний