Ви є тут

Правовий статус парламентської опозиції (порівняльно-правовий аналіз).

Автор: 
Совгиря Ольга Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001789
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Правовий статус парламентської опозиції у зарубіжних країнах
2.1. Правовий статус парламентської опозиції у Великобританії
У правовій науці для того, щоб сформулювати певне уявлення про той або інший
об’єкт дослідження, обов’язково потрібно проаналізувати ті суттєві
характеристики цього об’єкта, які знаходять свій прояв у процесі його
функціонування у різних державах світу.
Отже, інші країни цілком можуть розглядатися як лабораторія досвіду, і
порівняння досвіду різних країн при вирішенні схожих проблем суттєво полегшує
вибір оптимального варіанта [89, с. 27].
Так, Павленко Р. зазначає, що формування, діяльність і повноваження опозиції як
певного правового суб’єкта досить рідко регулюється конституційним правом [13,
с. 5]. Як правило, конституційне законодавство містить лише окремі елементи
такого регулювання, які будуть розглянуті нижче стосовно окремих зарубіжних
країн, функціонування в яких парламентської опозиції є найбільш показовим з
точки зору правової регламентації такого функціонування1
[1 При цьому, що стосується країн СНД, то автор не вважає за необхідне
зупинятися на функціонуванні парламентської опозиції у них, оскільки у
більшості парламентська опозиція або практично відсутня, або функціонує без
належного законодавчого закріплення. Що ж стосується країн Балтії, то у них
парламентська опозиція реально існує і на законодавчому рівні закріплюються
окремі елементи її статусу. Так, наприклад, згідно зі статутом Сейму Литовської
Республіки, опозиційними вважаються такі фракції (або коаліції), у політичних
деклараціях яких викладені положення, що відрізняються від прийнятих більшістю
сейму (більшістю Сейму вважаються фракції, загальне число членів яких перевищує
половину загальної чисельності Сейму та які підписали декларацію про спільну
діяльність або договір про коаліційний Уряд), та можуть оголосити себе
опозиційними фракції або коаліції членів Сейму, які не погоджуються з програмою
Уряду [113, с. 8]. Але з огляду на непоказовість та досить незначний період
такого закріплення, автор не зупинятиметься на питаннях статусу парламентської
опозиції у цих країнах.].
Розпочати аналіз діяльності парламентської опозиції у зарубіжних країнах
потрібно з Великобританії. У цій державі вказаний інститут має найбільш
тривалий та побудований на міцних демократичних засадах досвід функціонування.
Поняття “Опозиція Його/Її Величності”1
[1 Вживання у назві опозиції словосполучення “Його/Її Величності” склалося у
Великобританії історично і зумовлено, як відмічають практично всі дослідники,
що торкаються цього питання, тією роллю, яку відіграє опозиція у цій країні.
Так, у Енциклопедичному словнику, виданому ще наприкінці ХІХ століття,
відзначено, що в Англії і тільки в ній одній, опозиція зробилася невід’ємним
інститутом державного права. Там вона покликана до постійної участі у справах
управління: за допомогою запитів уряду, участі в обговоренні тронної промови і
т. д. Вона дає уряду можливість діяти у межах закону і уряд був би поставлений
у досить незручне становище, якщо б на виборах у Палату громад пройшли виключно
його прибічники і він лишився би в Палаті без опозиції. Тому в Англії говорять
не тільки про “уряд Її Величності”, а і з тими ж підставами про “опозицію Її
Величності” (термін цей рідко вживається в інших країнах) [135, с. 39]. Отже,
вже наприкінці ХІХ ст. опозиція у Великобританії розглядалася як невід’ємний
елемент механізму державної влади.
2 Стосовно вживання назви “Парламент” з великої літери по відношенню до
законодавчого органу Великобританії, слід зазначити, що за відсутності іншої
спеціальної назви цього органу, назва “Парламент” вживається як власна, а тому
повинна писатися з великої літери.
3 У науці конституційного права під партійною системою розуміють: особливості
всієї політичної системи суспільства у конкретній країні або ж сукупність всіх
політичних партій (легальних і нелегальних), що існують в суспільстві, либонь
механізм взаємодії чи суперництва політичних організацій у боротьбі за владу і
її здійснення [143, с. 20]; сукупність усіх партій, існування і розвиток
комплексу взаємодій всередині якої характеризується, по-перше, юридично
встановленими умовами функціонування політичних партій; по-друге, кількістю і
характером взаємовідносин партій, що діють у державі; по-третє, фактичною роллю
партій у сфері керівництва державними справами, особливо у сфері формування і
діяльності виконавчих органів державної влади [38, с. 222]. На думку автора,
слушною є точка зору Пуфлера Е. Ф., відповідно до якої до партійної системи
входять не всі партії, які діють в конкретній країні, а лише ті з них, які
взаємодіючи між собою і з державою реально впливають на прийняття політичних
рішень, виявляючи тим самими своє місце в політичному житті [144, с. 6].
4 Саме тому автор, розглядаючи особливості функціонування парламентської
опозиції у тій або іншій зарубіжній країні, подаватиме загальну характеристику
її партійної системи.
у Великобританії з’явилося ще у 1826 р. [13, с. 5]. Для розуміння тих причин,
які зумовили чітко виражену провладно-опозиційну структуру британського
Парламенту2, слід зазначити, що автор, підтримуючи точку зору Сліски Л. та
Дінеса В., які зазначають, що вся організація і діяльність Парламенту
Великобританії розрахована, головним чином, на двопартійну систему і
забезпечуваний нею поділ на урядову більшість і опозицію [39, с. 11], вважає,
що саме двопартійна система Великобританії і відіграла вирішальну роль у
формуванні такої структури Парламенту. Так, у роботі “Порівняльне конституційне
право” слушно зазначено, що реальне функціонування парламентського