РОЗДІЛ 2.
РЕЛІГІЙНА ЛІРИКА ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО
Літературна спадщина Івана Величковського найбільш повно представлена у виданні
творів автора 1972 р. З огляду на час написання поетичних зразків, її можна з
упевненістю вважати справою усього свідомого життя митця. За тематикою лірика й
ліроепос письменника умовно розподілена на п’ять груп: релігійна,
моралізаторська, філософська, суспільно-побутова й історична. Найбільш широко
пресвітером Свято- Успенської церкви охоплено й висвітлено релігійний аспект. І
це не стільки данина моді у бароковій літературі з її посиленим інтересом до
вічних сюжетів і образів, скільки усвідомлення письменником інтерпретації
Біблії як важливого елемента у національній культурі. Таке бачення проблеми
притаманне багатьом сучасним дослідникам. Активне функціонування третього за
значимістю в метафізиці українського літературного бароко – образу Святого
Письма як особливої онтологічної сфери [124, с.54] на різних рівнях, починаючи
з вербального й закінчуючи сюжетним, не тільки збагачує спадщину митця, а й
відсилає її у сферу «сакрального» [125, с.199].
Іван Величковський переосмислює біблійні сюжети, апокрифічні й агіографічні
тексти. Відповідно до цього його твори на біблійну тематику можна умовно
поділити на дві підгрупи: власне біблійні та агіо- апокрифічні. Розглянемо
власне біблійні поетичні зразки.
2.1. Образ Святої Трійці у творчості Івана Величковського
Центральне місце у власне біблійному корпусі творів Івана Величковського займає
тема Святої Трійці. В уявленні старожитнього письменника Він, Бог, як і за
Книгою Книг, триєдиний: «Бог наш, тройца, отец и сын и святый дух, во єдинствh
покланяєми<ы>й, о нем же живем и движемся и єсмы» [5, с.137]. «Тройца єдинаго»
[5, с.60] автор рукописних збірок «Зегар з полузегарком…» і «Млеко…» – чи то
Отця, чи то Сина – іменує Богом і наділяє вищими духовними властивостями,
такими як: незалежність, усеприсутність («иже сый везде» [5, с.131]),
усебачення («бог- сердцевидец» [5, с.89]), усевладність. Бог – «жизни вhчныя
всhх создателю» [5, с.131]. Бог – Слово: порівняймо ліричного героя Івана
Величковського, зверненого «к богу слову» [5, с.101], і Євангеліє від Івана:
«На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» [Ів. І:1]. На
Всевишнього, заступника роду людського, покладається молящий:
И очисти ны от всякоя скверны,
сохраняя нас, яко же крин в терни,
и спаси, боже, (2) от бhд душа наша,
тобо власть ваша.
[5, с.131]
Для нього небесний Отець – «покой» [5, с.122], «отрада», «утhха», «сердце»,
«душа», «смhлость», «здоровя цhлость» [5, с.89], «сокровище благ щедрій
подателю» [5, с.131].
«Всемогущаго бога» [5, с.71] Іван Величковський зображує самобутнім і
самодостатнім у виборі. «Пречистая Панна» [5, с.75] Діва Марія, «пhрвая по
бозh» [5, с.85] («От[ец дщ]ер избра красну») [5, с.75], а також її мати,
«избранна «Анна» [5, с.75], – об’єкти вибору Промислителя за їхню святість.
За твердим переконанням поета, Бог мудрий, обсяг знань його невичерпний: «єдин
всего знати не может, кромh всемогущаго» [5, с.71]. На цьому наголошує і Мати
Ісуса в молитві: «Боже, ты вhси єдине, аз чиста єдина, дhва ношу сина» [5,
с.76].
Доказом вищості Вседержителя, з погляду майстра курйозної поезії, є
незбагненність його вчинків навіть мудрим: «Не мощно знати.., како могох
господа зачати» [5, с.76]. Вслід за пророком Мойсеєм, Іван Величковський
відстоює найважливіший Божий дар – любов, що «є суттю Божої природи» [126,
с.595] і основою християнського віровчення.
У «Зегарі…» уславлюється любов Творця не тільки до Богородиці, а й до
небагатьох вірних Йому жителів Содома і Гомори, заради яких, навіть двадцятьох
«добрих і злых не губит» [5, с.61]. Опікування праведників після Страшного Суду
в Раю – безперечне свідчення Божої любові:
Много плода бог слово [в рай пр]иносит,
Вся тhм быша, вся даєт, че [сомо] кто просит.
[5, с.75]
Зображуючи Сущого суворим месником єретикам («Иж АРІАМ отмститель бог єст») [5,
с.82], бароковий майстер слова таким чином відкрито заявляє про власну
непохитність у вірі – основному догматі офіційної християнської церкви, – про
єдиносутність Бога-Отця і Бога-Сина [127, с.478]. Івану Величковському
зрозумілий і гнів Ісуса до посоромлених грішників: «А ІМ ЯР, іже злая дhют,
пойдут в студе» [5, с.81].
Копітка робота піїта над створенням образу Христа часом призводить до
перевантаженості художнього тексту фактами з Його життя й діяльності. Це – Божа
обраність первістка з «млоденец чтиринадесят тысящ» [5, с.60] вифлеємських,
котрих
вои убивают,
от сосцу родительных силно оттерзают.
[5, с.106].
Обставини – місце й умови Його народження – відображено у циклі віршів «… На
Євангеліє для иконописцов»:
Христос во Вифлеємh от дhвы рожденный,
От пастырей во яслєх лежащ обрhтенный.
[5, с.105]
Обрізання як «фізичний обряд вступу до іудейства» [126, с.606], символ заповіту
між Богом й Авраамом [128, с.368], у трактуванні Величковського – перший крок
Христа до спасіння людства:
В день осмый по закону Христос обрhзася,
То кров єго во-первых за ны пролияся.
[5, с.105]
Пресвітер Свято-Успенської церкви свідомо не вживає імені Спасителя, кількість
складів у якому дорівнює кількості силаб в імені помазаника Божого. До того ж
не згадує Іван Величковський і самого факту набуття імені восьмиденним Месією,
як про це пише Євангеліст Лука, на якого посилається на берегах письменник.
Порівняймо: «Коли ж виповнились вісім день, щоб обрізати Його, то Ісусом
назвали Його…» [Лк. II:21]. Відвідування мудрецями Христа поет коментує
надзвичайно лаконічно, без тіні суб’єктивності в оцінці й характеристиці:
Волсви от Вавилона к Христу прійдоша,
ми
- Київ+380960830922