Вы здесь

Державне регулювання цукробурякового виробництва

Автор: 
Гуща Інна Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U001918
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЦУКРОБУРЯКОВОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Етапи розвитку державного впливу на формування цукробурякового виробництва
Цукор, завдяки своїм цінним поживним та смаковим якостям, є одним з
найважливіших і обов’язкових продуктів масового, повсюдного споживання, а
розвинена, стабільно функціонуюча цукрова промисловість, нарівні з іншими
галузями, що виробляють продукти харчування, є фундаментом економічної безпеки
будь-якої держави.
Існує декілька природних продуктів, з яких можна отримати цукор або продукти,
які його можуть замінити. Взагалі цукор виробляється тільки з двох видів рослин
– цукрової тростини та цукрових буряків.
Основною сировиною для виробництва цукру багато століть була цукрова тростина
(Saccharum) – гігантська трав’яниста рослина із сімейства Poaceae, роду
Saccharum, що має 15 видів. Батьківщина її – Південна і Південно-Східна Азія та
прилеглі острови Індійського і Тихого океанів. Дика цукрова тростина
(S. Spontaneum) зустрічається у заплавах річок Середньої Азії. Близько 3000
років тому в Індії була введена в культуру, в VI столітті поширилася в Ірані,
пізніше – в Середземномор’я. Сучасна культурна цукрова тростина – результат
природної гібридизації і багатовікового добору більш цукристих, продуктивних і
стійких форм.
В Америку цукрову тростину доставив 1492 р. Христофор Колумб. У районі
Карибського моря умови для її вирощування виявилися надзвичайно сприятливими. В
Росію цукор з цукрової тростини був завезений у XII столітті. Почала
формуватися цукроварна промисловість, сировиною для якої був імпортований
тростинний цукор-сирець. В 1701 р. за указам Петра І в Москві почав працювати
перший цукровий завод [35, с.10].
У 1802 р. М.С. Єсипов і Є.І. Бланкеннагель побудували цукровий завод [35, 36,
37], саме цей період відносять до початку цукробурякового виробництва в Росії.
Росія була аграрною державою, але уряд мусив шукати інші шляхи забезпечення
прибутків у зв’язку із несприятливим економічним становищем в бурякоцукровій
галузі. Було проведено багато досліджень, після яких дійшли висновків [38,
с.134]:
нову галузь забезпечуватимуть сировиною вітчизняні виробники;
завдяки налагодженню власного виробництва, кошти, які витрачалися на тростинний
цукор, будуть залишатися в державі;
збільшення площ посіву цукрових буряків сприятиме запровадженню сівозміни;
підтримуючи будівництво цукрових заводів, уряд сприятиме збільшенню робочих
місць.
Однак у центральній Росії цукробурякове виробництво виявилося нерентабельним
через низькі врожаї буряків, трудоздатність виробництва та відсутність робочої
сили. Тому воно поступово почало переміщуватися на більш родючі і густонаселені
землі Лівобережної, а потім Правобережної України.
В аграрному секторі України головне місце належало зерновому господарству. І
якщо Степова Україна була основним районом торгівельного зернового
землеробства, то Правобережжя, а також Харківська і Чернігівська губернії
Лівобережжя стали зоною цукробурякового виробництва. Будівництво першого
цукрового заводу в Україні відносять до 1824 р. Його засновником був граф
Кушельов в селі Макошино Чернігівської губернії [39].
Посівні площі цукрових буряків швидко зростали і на кінець XIX століття
становили 75% площі, зайнятої цукровими буряками по всій Російській імперії. Це
спричинило швидкий розвиток цукрової промисловості. Україна виробляла 84%
загальноросійського виробництва цукру [40], а цукробурякова галузь стала однією
з найважливіших галузей: їй належало більше половини вартості валової продукції
і майже 61% населення, зайнятого в промисловості, працювало на цукрових
заводах. До того ж, виробники намагалися застосувати новітні технології,
досягаючи високої якості бурякового цукру, що дозволяло йому конкурувати з
тростинним.
Проблемами і питаннями цукрової промисловості займався Комітет цукроварів
(1834 р.). Цукрова промисловість почала переходити до рук акціонерних спілок та
товариств. Акціонерна, пайова форма, властива капіталізмові, почала швидко
опанувати цукробурякову промисловість.
До початку 80-х років XIX століття попит на цукор перевищував його пропозицію,
і потреба в ньому задовольнялася за рахунок імпортного. У зв’язку з введенням
державою у 1877 р. так званого “золотого мита” на імпортний цукор і наступної
надбавки до нього в розмірі 10%, з 1881 р. значно скоротилося експортування
цукру, що призвело до зростання цін на внутрішньому ринку [38].
Оскільки споживання цукру відставало від зростання його виробництва, виникла
гостра криза. Ціни на цукор суттєво знизились і не відшкодовували витрати
цукрових заводів на його виробництво. Уряд вирішив допомогти цукрозаводчикам
створивши сприятливі умови для вивозу цукру за кордон. На такий цукор
повертався акциз та надавались премії з наступним їх поверненням в установлений
термін. Крім того, надавалися премії (без їх повернення) на цукор, що
експортувався в азіатські країни. Для ліквідації перевиробництва були
застосовані заходи щодо подвійного оподаткування цукру, який вироблявся кожним
заводом понад установлену норму. Було відмінено вивізну премію і попереджено
заводи про необхідність виробництва цукру на рівні установленої норми за
рахунок зменшення посівних площ під цукровими буряками. Однак цей механізм не
спрацював.
З часом був одержаний високий урожай цукрових буряків і виробництво цукру в
країні досягло 25,3 млн. пудів (у кордонах, що діяли на той час) [38]. Потреби
внутрішнього ринку не перевищували 180 млн. пудів [41, с.73]. Отже, ціни на
цукор на внутрішньому ринку почали знижуватися.
Міністерство фінансів вважало, що забезпечення балансу виробництва і попит на
цукор