РОЗДІЛ 2
ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ ПАМ’ЯТОК
Для вирішення питань, пов’язаних з нашими дослідженнями, актуальним є питання
чіткої фіксації географічного розташування археологічних пам’яток. Це дасть
можливість по-новому оцінити накопичені свідчення, зробити більш вивірені
висновки відносно різних аспектів життя людей у давнину. Чітка фіксація
пам’яток археології позитивно вплине на можливості оцінки господарства в цілому
та галузей сільського господарства зокрема. Разом зі свідченнями щодо
палеоекологічної ситуації та аналізом розташування пам’яток на різних типах
ґрунтів ми отримаємо можливість віднайти закономірності та принципи, якими
керувалися давні землероби під час вибору місця для нових поселень.
Спираючись на досвід попередників, спробуємо відтворити цілісну картину
еколого-географічного розташування пам’яток та земельних ресурсів, що були
доступними їх жителям. Для цього із зазначених робіт з методологічної точки
зору найбільшу цінність мають дослідження А.П. Томашевського, деякі теоретичні
аспекти яких і будуть покладені в основу цього дослідження. Однак, перш ніж
перейти безпосередньо до розгляду розташування пам’яток на різних типах
ґрунтів, необхідно зробити спробу реконструкції екологічної ситуації
досліджуваного регіону.
2.1. Клімат
Досліджувана нами територія належить до східного кліматичного району України
(Борисов, 1975, с. 77—78). Пам’ятки Лівобережжя України знаходяться в наступних
зонах: південна частина лісової зони, лісостеп. Лісостеп поділяється на дві
підзони: лучно-лісову на півночі і лучно-степову на півдні. Деякі з пам’яток
належать до північної частини степової зони (Берг, 1955, с. 90).
Основна кількість пам’яток знаходиться в Лівобережній лісостеповій провінції
(Физико-географическое районирование..., 1968, с. 154), що, згідно
геоботанічному районуванню, відноситься до Подільско-Середньодніпровської
підпровінції Східно-Європейської провінції Європейсько-Сибірської Лісостепової
області (Геоботанічне районування..., 1977, с. 142—143).
За географічною хронологією всі пам’ятки знаходяться в рамках субатлантичного
періоду голоцену. Клімат у цей час характеризується досить високою зволоженістю
і помірними температурами. У зв’язку з континентальним характером клімату на
зазначеній території переважає жарке сухе літо і холодна зима з відлигами і
заметілями; а також дуже часті посухи і суховії (Борисов, 1967, с. 164—166,
189—192). На сучасному етапі середньорічна кількість опадів складає 500—600 мм;
у вегетаційний період — 200—205 днів — 350—400 мм. Середньорічна температура
біля + 7°; середня температура липня + 20°, січня — – 7°. 250 днів на рік
температура не опускається нижче 0° (Берг, 1955, с. 176—178).
Як зазначають дослідники (щодо середньовіччя на Русі і в країнах Західної
Європи) “…незважаючи на те, що … технічний рівень землеробства був відносно
високий, він ще не був достатнім, щоб усунути несприятливий вплив стихійних
явищ природи на урожаї” (Довженок, 1961, с. 183). З огляду на це висловлювання
про несприятливий вплив природи у ширшому розумінні, вважаємо за необхідне
навести результати аналізу кліматичних змін, зроблених спеціалістами.
Загалом клімат кінця I тис. до н.е. — I тис. н.е. мало відрізнявся від
сучасного (Борисов, 1975, с. 77—78, 170). Однак, незважаючи на незмінність
кліматичних умов у глобальному розумінні, незначні коливання відбувалися
постійно, що, відповідно, мало вплив на різні галузі життєдіяльності людей.
Були вони зафіксовані і для І тис. н.е. Отже, за даними спорово-пилкового
аналізу розрізу болота Гельмязівського, що знаходиться в Золотоніському районі
Черкаської області, і проб, взятих поблизу поселення Хлопків Баришівського
району Київської області, у цей час клімат неодноразово змінювався (Безусько,
Климанов, 1987, с. 54—58).
Зміна клімату зафіксована 2250±60 років тому. За даними палеогеографії, середня
річна температура, у порівнянні з сучасною, була вище на 1°; липня — на 0,5°;
січня — на 1,5°. Після цього піку потепління наступило похолодання 1460±55
років тому. Відносно сучасного клімату відбулися такі зміни: температура липня
упала на 0,5—1°; січня — на 1—1,5°; середньорічна — на 1°. Кількість опадів
залишилася на колишньому рівні. Чергове потепління зафіксоване 1250±50 років
тому. Температура відрізнялася від сучасної на 0,5—1°, а опадів стало більше на
50 мм. Останнє похолодання в цьому періоді наступило 1130±60 років тому. У той
час температура стає аналогічною сучасній, а опадів було більше на 25 мм.
Потепління 1055±40 років тому привело до підвищення температури в середньому на
1° щодо сучасності. Кількість опадів стала аналогічною з нашим часом (рис. А.1)
(Безусько, Климанов, 1987, с. 57—58) [П р и м і т к а.
Для повноти даних слід підкреслити, що статтю було надруковано майже на 15
років раніше — у 1987 р. Написана вона була до 1985 р.].
Запропонована схема кліматичних змін на теренах сучасної України в ключових
моментах цілком співпадає з глобальними дослідженнями такого ж характеру (див.,
наприклад: Борзенкова, 1992).
Опосередковано підтвердженням змін зволоженості клімату є коливання водності
річок, оскільки кількість опадів на території Дніпровського Лівобережжя складає
від 65 % (Псел) до 76 % (Сейм) живлення річок, тобто близько двох третин.
Живлення ж ґрунтовими водами (відповідно — близько третини) відбувається в
основному через інфільтрацію опадів (Швець, 1946, с. 7—9).
Із робіт на тему водності річок нам відомо лише дослідження щодо водності
Дніпра (Швець, 1960), з якого можна зробити висновок, що водність загалом
змінювалася в залежності від коливання опадів.
2.2. Рельєф
У географічному відношенні терито
- Київ+380960830922