РОЗДІЛ 2
Функціонування культурної традиції у соціальному просторі
2.1.Соціальна група субкультури: топологічний аналіз структурної
архітектоніки.
Аналізуючи фунціонування субкультури, не можна не заторкнути і питання
її соціальної групи, яка являє собою соціально-конкретний рівень буттєвості
субкультури, адже саме соціальні групи своєю діяльністю забезпечують існування
культури як такої.
Отож, в цьому параграфі ми спробуємо за допомогою топологічного аналізу
розглянути соціальну групу субкультури, завдякі якій, власне, і є можливим
функціунування об’єктів соціокультурного виміру (субкультур, культурних
моделей, соціальних рухів).
Так в просторі будь якої соціальної групи, одиницями розташування є індивіди –
соціальні агенти. Ієрархія статусно-рольових диспозицій в просторі групи є
“центрообумовленою” структурою. І якщо в інституціональних субкультурах
статусні диспозиції групи є офіційно заданими структурою соціального інституту,
то у випадку з культурною моделлю спонтанне складання референтної соціальної
групи відбувається під керівництвом харизматичного лідера і вибудовується ним в
залежності від ступеня солідарності індивіда ідеям і діяльності групи, а токож
потенціалу його особистистного капіталу (як сукупності символічного і
інкорпоративного капіталів в термінології П.Бурдьє) (статок, походження, влада,
авторитет, освіта). Потужність особистістного капіталу індивіда визначає його
ієрархічне розташування в просторі групи саме в сенсі соціальних диспозицій,
які є індикаторами структурних агломерацій соціального простору. В полі ж
культури (в соціокультурному вимірі) соціальна група відображається іншими
параметрами, а саме ступенем прийняття індивідом ідеології субкультури, до якої
він належить, що можна назвати ще ступенем культурації, під якою ми будемо
розуміти соціалізацію індивіда тією чи іншою культурою.Саме аналізу цього
поняття ( культурації) ми подалі приділятимемо увагу.
В контексті феномена культурації інституалізація нової субкультури передбачає і
переструктурізацію простору, внаслідок ієрархізації відношень до неї за
ступенем протистояння або прихильності членів суспільства, тобто всіх інших
наявних об’єктів соціокультурного виміру. Найвищі ступені культурації
відтворюють, таким чином, і структурацію внутрішнього субкультурного простору,
як рівнів центровідносного розташування членів її соціальної групи, яких можна
розділити за рівнями “культурації” на: лідерів (часто харизматичних),
“культурних фундаменталістів”, рекрутів і прихильників.
Найвища ступень культурації - це власне цілковите наслідування моделі, при
якому відбувається “виключення інших людей і інших життєвих стилей з власного
середовища, завдяки чому досягається значне спрощення власного життя і власного
світогляду, які стають більш послідовними. Логічним кордоном цього процесу
постає канонізація життя, тоталізація редуційованого образу життя шляхом
подальшого виключення неаутентичних елементів [106, с.98]”. Подібне явище
доцільно, продовжуючи за Л.Г.Іоніним, назвати культурним фундаменталізмом.
Культурні фундаменталісти складають стабільне “ядро” групи субкультури, завдяки
ним відбувається і устаткування соціальних кордонів групи. Саме цих членів
групи субкультур в побутовій мові іменують “фанатами”. . Друга ступінь
культурації також представлена, безпосередньо, носіями світогляду субкультури,
які при цьому відрізняються толерантністю по відношенню до інших культурних
“світів” і здатні до відкритого “міжкультурного” діалогу, внаслідок чого можуть
привносити іновації у власний життєвий стиль. В контексті функціунування
субкультури вони постають як агенти змін, забезпечуючи останній адаптацію у
постійно змінюючихся зовнішньокультурних умовах, чим самим продовжують і її
існування, як постійне оновлення новими носіями (членами).
Завдяки цьому рівню, який втілює здатність культурної моделі до креативності,
як постійної коррекції своїх культурних форм, відбувається адекватний
інформаційний взаємообмін із зовнішнім культурним середовищем. Саме в цьому
прошарку групи з’являються і харизматичні лідери спільності.
Якщо перші два ступеня культурації пов’язані з ідентифікацією членів групи
себе, як носіїв цієї субкультури, її адептів, то далі градацію прихильності
слід продовжувати вже за межами референтної соціальної групи субкультури.
Так третя ступінь культурації складаєтся із “часткових наслідувань”, коли
людину приваблює лише певний аспект, комплекс елементів субкультури як то:
характер світосприйняття ;
знакова символіка, як зовнішня атрибутика одежі та предметного середовища;
власне картина світу, як певний міф і світоглядна система, включаюча цінності,
ідеали, орієнтації і т.д.
Наслідування перших двох параметрів (або разом, або окремо), при якому людина
запозичуючи атрибутивні ознаки моделі світоглядно залишається на принципово
інших позиціях, які дозволяють їй варіабельно виконувати власні смисложиттєві
акти, можна назвати знаковим наслідуванням. Мотивами знакового наслідування
постають як правило: 1)особиста емоційна симпатія; або 2)слідування суспільній
моді на цю субкультуру.
Відчуття близкості світоглядних орієнтирів субкультури особистістним цінністним
домінантам індивида складає основу другого варіанту часткового наслідування,
який передбачає “запозичення” саме ідеологічного, світоглядного фрагменту
культури. Так, цей другий варіант наслідування можна назвати ідеологічним, або
ж світоглядним. В рамках цього варіанту особистість усвідомлюючи тотожність
вихідних положень власного світогляду відповідним параметрам певної
субкультури, все ж таки формує власну самобутню особистісну культуру, яка м
- Київ+380960830922