РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННЄВИХ
УМІНЬ ТА НАВИЧОК УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ НА
ЕТНОПЕДАГОГІЧНИХ ЗАСАДАХ
2.1.Методичне забезпечення формування мовленнєвих умінь
і навичок учнів 5-9 класів на основі етнопедагогіки
Відомо, що зміст і структура навчання координується програмами, підручниками,
посібниками, які визначають комплекс напрямів роботи, завдань, вправ, а також
систему знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні.
Аналіз програм з української мови дозволяє зробити висновок про тенденцію
зростання зацікавленості проблемою формування мовленнєвих умінь і навичок на
народній основі. У програмах з української мови представлено деякі елементи
етнопедагогіки, проте чітко виробленої системи роботи в означеному аспекті не
простежуємо.
Так, у зв`язку з українізацією освіти і культури у 20-х роках проводилася
інтенсивна робота по виробленню етнічного напряму методики викладання
української мови. Автори “Проекту єдиної школи на Вкраїні” вважали одним із
завдань – подати учням “гарну, яскраву, щиро народну українську мову” [205,
с.31]. Проект передбачав засвоєння лінгвістичних знань у тісному зв`язку з
відомостями про історію, культуру, побут, звичаї українського народу.
Основою для програми “Проект єдиної школи на Вкраїні” послужила авторська
програма І.Огієнка “Рідна мова в рідній школі” [176]. Вона забезпечувала
навчання мови через виховання національних ідеалів, цінностей, норм. Особливого
значення надано засвоєнню учнями традицій використання власне української
лексики та питанню мовного етикету. За програмою рідна мова повинна вивчатися в
курсі словесності, тобто на матеріалі фольклорних і художніх текстів. У курс
вивчення рідної мови включено завдання, що вимагало від учнів ознайомлення з
місцевими говірками, народними піснями, приказками, легендами та їх
записування.
В основі програм з української мови радянського періоду лежить принцип
комуністичної партійності навчання і виховання, що є прямою протилежністю
основним принципам етнічної педагогіки, яка концентрує увагу на формуванні не
абстрактної мовної особистості, а етнічно зорієнтованої. Тому в програмах 30х –
80-х років ми не знаходимо роботи з етнопедагогіки під час вивчення української
мови.
Реалізацію етнопедагогічних засад спостерігаємо в програмах 90-х років.
По-новому тлумачиться основна мета навчання української мови як державної,
вільне володіння нею має сприяти “духовному вдосконаленню учнів, доступу до
джерел української культури, науки, літератури, мистецтва, традицій, розвиткові
національної самосвідомості, вихованню української ментальності” [202, с.3].
Програми забезпечують добір текстового матеріалу, що виховує милосердя, любов
до людини, чесність, працелюбність, бережливе ставлення до природи. Реалізація
національного аспекту здійснюється через використання на уроках дидактичного
матеріалу з українознавства, пов`язаного з історією, культурою, звичаями і
побутом українського народу. Словниковий запас учнів повинен поповнитися, за
програмами, характерними для української мови словами на позначення реалій
народних традицій, побуту, ремесел тощо: берегиня, водограй, оберіг, осоння,
крислатий, баритися, либонь, попри та іншими.
Програми 1998 року забезпечують формування мовленнєвих умінь і навичок як
нероздільний процес навчання та виховання учнів. Серед навчально-виховних
завдань рідної мови – завдання етнопедагогічного змісту:
- розвивати й закріплювати в учнів повагу й любов до української мови, потребу
в постійному духовному самозбагаченні через неї;
- виховувати в учнів почуття патріотизму, власної людської й національної
гідності, формувати в них такі якості, як доброта, чесність, повага до людей,
бережливе ставлення до природи;
- прилучати дітей до духовних здобутків рідного народу: його поглядів, звичаїв,
традицій, культури, історії – і до надбань цивілізації [203, с.3-4].
Сучасне навчання рідної мови виходить з розуміння її не лише як засобу
спілкування, але й мислення, “все розмаїття світу щонайглибше пронизує
свідомість та підсвідомість людини і формує їх” [203, с.3].
У змісті Програм 1998 року впровадження етнопедагогічної основи спостерігаємо у
виділенні такої вимоги до мовлення, як дотримання основних етичних правил
спілкування, доречного вживання слів, що їх вимагають норми етикету.
Елементи етнопедагогіки виявлено і в темах пропонованих творчих робіт,
наприклад: Міркування про красу природи. Розповідь про озимину під снігом.
Розповідь про хліб (5 клас). Міркування про значення й красу рідної мови. Казка
про винахідливість. Розповідь про рідню й родинні стосунки. Роздум про вільну
Україну (6 клас). Роздум про доброту. Розповідь про народження хлібини. Роздум
про теперішнє і майбутнє України. Складання казки за поданим початком (7 клас).
Роздум про нелегку долю українського народу в минулому. Розповідь-роздум про
боротьбу козаків. Розповідь про свою заповітну стежку (8 клас). Розповідь про
рідне місто, село чи вулицю. Розповідь про борців за волю України. Запис
легенди чи переказу, пов`язаних з даною місцевістю (9 клас).
У чинних Програмах (2001р.) [198] наявне найщільніше поєднання навчання рідної
мови з етнопедагогічною роботою. Реалізація етнопедагогічних засад формування
мовленнєвих умінь і навичок учнів основної школи насамперед вимагає розуміння
самого поняття „рідна мова”, яке подано в такій інтерпретації: це “неоціненна
національна святиня, скарбниця духовних надбань народу, запорука його
подальшого розвитку”, завдяки їй “діти одержують знання про довкілля, входять у
людський колектив, прилучаються до національної і світової культури”, через
мову учні “засвоюють моральні поняття, ідеї та ідеал
- Київ+380960830922