РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНЕ УЗГОДЖЕННЯ КОМПОНЕНТІВ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ НА
ДЕНОТАТИВНО-СИГНІФІКАТИВНОМУ РІВНІ
У цьому розділі розглянемо семантичне узгодження денотативних ядерних сем, які
знаходять свою об’єктивну фіксацію у тлумаченнях словників, зокрема Словника
української мови (1970 – 1980), погоджуючись з думкою О. М. Шрамма, що лексичне
значення слова як факт мислення, як явище ідеальне, не доступне безосередньому
спостереженню. Матеріальним об’єктом, що дає змогу судити про структуру
значення, на думку дослідника, є його модель у вигляді словесного (в тому числі
словникового) тлумачного семантичного визначення [363, 16].
2.1. Сема і семема як функціональні одиниці
структури лексичного значення
2.1.1. Слово, як відомо, – це не механічний комплекс значень, які пов’язані в
ньому певним чином між собою, семна структура кожного значення є складною,
багатоплановою. Це показав розвиток сучасної лінгвістики, яка на сьогодні
просунулася вперед у вивченні семантичної структури слова загалом та його
значень зокрема, що дуже важливо і суттєво для вияву механізму функціонування
слова в мовленні.
Спираючись на праці В. В. Виноградова [61], М. І. Толстого [319],
А. М. Кузнецова [190 – 191], Й. О. Стерніна [298 – 299], В. Г. Гака [83; 84;
86; 90], Л. М. Васильєва [46], Л. О. Новикова [231], І. А. Арнольд [15], М. В.
Нікітіна [225 – 228], Ю. Д. Апресяна [7 – 8], Л. А. Лисиченко [206], О. М.
Соколова [277] та ін., витлумачуємо ключові терміни, якими оперуємо в процесі
аналізу семантичного узгодження, зокрема “семантика слова”, “семантична
структура”, “лексема”, ЛСВ, “семема”, “семантема, “сема”, “семантична ознака”,
“семантичний конкретизатор”.
Сполучення “семантика слова”, “значення слова” вживаємо як синонім до терміна
“лексичне значення” і витлумачуємо останній відповідно до теорії, згідно з якою
значення слова є раціональний образ предмета. У сучасній лінгвістиці семантичну
структуру слова розглядають як єдність, утворену взаємопов’язаними елементами –
ЛСВ. ЛСВ визначається як найменша двобічна лексична одиниця, єдність звучання
та значення в межах властивих їй парадигм і синтаксичних зв’язків, єдність
лексеми і семеми, тобто слово в одному із своїх значень.
Лексема – це основна одиниця семантичної підсистеми, це слово, що розглядається
в контексті мови, тобто взяте у всій сукупності своїх форм і значень. Можливе
(і прийнятне) таке визначення лексеми: лексема – це семантема, співвіднесена з
граматичним цілісним оформленням елемента мови [277, 29]. Але в такому випадку
необхідно розкрити зміст терміна семантема: семантема – лексичний зміст слова
(лексеми), що складається із сукупності семем.
У науковій літературі є різні розуміння терміна семема. О. О. Селіванова
зазначає, що найновіші семасіологічні теорії апелюють до того поняттєвого
апарату, який традиційно склався у межах семасіології. Згідно з дихотомією мови
та мовлення (Ф. де Соссюр), емічного та етичного рівнів (К. Пайк), основною
одиницею семантичної підсистеми мови є лексема, а її реалізацією у мовленні –
ЛСВ. Прибічники вчення про третій рівень мови, що заповнює прірву між мовою і
мовленням (Е. Косеріу), встановлюють одиницю третього рівня – семему. Семема
дорівнює ЛСВ у мовленні або визначається як змістовий аналог, семантична
функція словоформ (Ж. П. Соколовська). Мовна одиниця складної структури
утворюється шляхом взаємодії ряду елементів мовної якості з елементами
позамовного характеру (відображені у значенні слова зв’язки з поняттям,
предметом, граматичними характеристиками тощо). Тим самим семема репрезентує
слово як лексико-граматичну одиницю, яка об’єктивує мисленнєвий зв’язок між
поняттям та референтом, вона не є одиницею лише семантичного рівня. Такий
статус семеми виводить її за межі значення на новий рівень комунікації в
аспекті мовної особливості. Отже, саме семема може стати головним поняттям
нової орієнтації семасіології [260, 9 – 10].
Семема розуміється як значення словоформи, як одиниця плану змісту, це
ієрархічна структура сукупності елементарних смислів – сем. Кожна сема
відображає у свідомості носіїв мови розрізнювальні риси, які об’єктивно
властиві денотату або привласнюються щодо нього мовним середовищем і є
об’єктивними для кожного мовця [84, 80]. Смислова структура семеми, виступаючи
“пучком” або “пакетом” сем, має гнучкий і рухливий характер, який забезпечує їй
смислову незавершеність і здатність до смислового оновлення в мовленні,
оскільки основна функція мовного значення – лише “ефективно натякати на певний
позамовний зміст” [94, 14]. На думку Г. М. Шипіциної, семема є поєднанням
семних блоків, утворених унаслідок відображення в мовній семантиці слова і його
контекстних смислах немовних і мовних смислоформувальних факторів [355, 24 –
25].
Відображаючи неоднаковий характер інформації, що передається словом, виділювані
семні блоки бувають різного рівня ієрархії. При такому підході структура семеми
ділиться спочатку на великі блоки-макрокомпоненти, які складаються з
функціонально близьких сем і визначають специфіку семантики слова [133, 26;
198; 298 – 299], і лише потім у складі денотативного і конотативного
макрокомпонентів виділяються семантичні мікрокомпоненти – семи [299, 42 – 43].
М. В. Нікітін підійшов до визначення семи з іншого боку, відзначаючи, що “сема
– поняття як структурний елемент іншого поняття” [226, 29; 228]. Й. О. Стернін
і М. В. Нікітін розглядають сему як одиницю в одних випадках гранично
неподільного, а в інших – гранично подільного рівня членування значення [299,
43 – 44; 226, 29], з чим не можна не погодитися.
Цей принцип був покладений М. В. Нікітіним в основу визна
- Київ+380960830922