Ви є тут

Фінансовий механізм покращання якості природних ресурсів у сільськогосподарському виробництві

Автор: 
Самошкіна Ірина Дмитрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U002479
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ
ПОКРАЩАННЯ ЯКОСТІ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ
2.1. Фінансове забезпечення покращання якості природних
ресурсів у сільськогосподарському виробництві
У прцесі проведення досліджень було виявлкено, що з метою відшкодування втрат,
пов’язаних із погіршенням якості природних ресурсів, стимулювання їх
раціонального використання і проведення заходів щодо відтворення застосовуються
економічні важелі – податок, податковий кредит, застава, екологічне страхування
тощо.
Екологічний податок надає виробникам і споживачам необхідний поштовх до
мінімізації витрат і максимізації доходу, похідним результатом яких буде
досягнення певної екологічної мети. Поставши перед необхідністю сплати,
наприклад, податку на викиди та скиди, підприємство-забруднювач вже починає
розробляти шляхи зменшення емісії, більш гнучку фінансово-екологічну політику,
обирати оптимальне рішення відповідно до ситуації, що склалась. Як варіанти
рішень можуть бути зміна асортименту, модифікація виробничих технологій,
встановлення очисного чи фільтруючого обладнання, запровадження нової
екологічно чистої або маловідходної технології тощо. Екологічний податок і в
подальшому має стимулювати збільшення обсягів екологічної діяльності
підприємств-природокористувачів, тому він повинен бути, так би мовити,
“економічно” обмеженим, тобто раціональним. За таких умов за допомогою
механізму екологічного оподаткування досягнення загальної екологічної мети стає
більш реальним на рівні як окремих підприємств, регіонів, так і народного
господарства.
Для того, щоб усвідомити різницю між екологічним податком і торгівлею
дозволами, слід розкрити взаємозв’язок вартості та ринкової ціни продукції.
Податки на забруднення підвищують вартість продукції, отже, рівень забруднення
визначається ринковим ціновим механізмом. Дозвіл, навпаки, встановлює рівень
забруднення і тому витрати бути визначатимуться ринком (у формі ринкової ціни
на дозвіл). У системі торгівлі дозволами на забруднення забруднювач не знає
наперед ту ціну, яку ринок в кінцевому підсумку визначить для дозволів. Отже,
розробити довгострокову стратегію неможливо. Дозвіл на забруднення стає
ринковим товаром, з яким надалі не виключена можливість спекулятивних дій. У
разі екологічних податків забруднювач пов’язує їх з витратами на інвестування у
зменшення забруднення, які вже є кон’юнктуроутворючим фактором на ринку.
Для деяких екологічних проблем екологічний податок не буде ефективним засобом
їх вирішення. Наприклад, у тих ситуаціях, де навіть незначна кількість
небезпечної сировини може завдати великої шкоди довкіллю та здоров’ю людей,
перевагу необхідно надавати регулятивним інструментам. У цьому разі екологічний
податок може бути стимулом для споживачів або виробників для того, щоб
прискорити їх адаптацію до регулятивних вимог. Ефективність екологічного
податку залежить від можливості визначення обгрунтованої бази для платежів
(табл. 2.1).
Оподаткування окремих речовин (але не шкідливих) зумовлює виникнення питань про
економічні витрати і справедливість платежу. Більше того, рішення стосовно
того, що має бути базою оподаткування, є невизначеним, особливо коли існує
непевність щодо властивостей, екологічного впливу від виробничого використання
різних природних ресурсів і споживання продуктів, що спричиняють зовнішній
ефект. Тому вирішення екологічної проблеми за допомогою фінансових методів не
може обмежуватися податками, оскільки вона торкається державного регулювання,
торгівлі та інших сфер.
Таблиця 2.1
База екологічного оподаткування*
Викиди, скиди та розміщення твердих відходів
Економічні ресурси
Кінцевий продукт
Речовини, що руйнують озоновий шар
Не мають внутрішньої вартості;
не обліковуються;
не зберігаються.
Технічна проблема:
вимірювання потоків (моніторинг)
Мають внутрішню вартість;
мають інструменти вимірювання;
обліковуються як виробничі витрати.
Економічна проблема: грошова оцінка природних ресурсів як екологічної складової
ціни та її інкорпорування в економіку
Має вартість;
зберігається;
обліковується;
є активом (капіталом) у товарній формі.
Фінансова проблема: справедливий розподіл відповідальності та доходів
Хімікати, фреони, енергетичні носії тощо
Екологічна проблема: деградація біосфери
* Джерело: власні дослідження автора.
Сутність адміністративної проблеми полягає у визначенні об’єктів оподаткування.
Світовий досвід застосування акцизів і податків з продажів свідчить, що
визначення об’єкта буде апробовуватись протягом певного проміжку часу для
різних підприємств і платників податків. Результат такого експерименту може
змінити визначення пріоритетів у непередбачуваних напрямах.
Основні проблеми з визначенням об’єктів оподаткування пов’язані з податками на
ресурси та кінцеву продукцію і схожі з податками на продаж й акцизи. Визначення
бази екологічних податків на викиди, скиди або розміщення твердих відходів
порушує взагалі проблеми їх вимірювання й моніторингу. Одна з характерних ознак
у випадку з податками на скиди – це те, що речовини, які не мають внутрішньої
вартості, оподатковуються. Ці речовини обліковуються у бухгалтерській
звітності. Крім того, фізичні обмеження можуть взагалі виключати альтернативу
зберігання. Наприклад, фактично неможливо уявити зберігання викидів у повітрі,
але можливе зберігання скидів до водних джерел у спеціальних резервуарах. Тому
вимірювання повинно проводитись на основі обліку їх потоків. І це особливо
важливо, адже розмір податку може визначатися тільки в момент викиду (у часі).
Якщо об’єктом екологічного оподаткування є ресурси або кінцеві продукти, існує
й певна кількість об’єкт