Ви є тут

Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Євгена-Юлія Пеленського.

Автор: 
Сілевич Лілія Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U002781
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. Майстерність публіцистичного тексту Є.-Ю. Пеленського: проблематика, жанрово-стилістичні особливості
2. 1. Новаторство літературознавчої публіцистики

Авторитетний науковець сучасності академік Володимир Качкан, підсумовуючи життєвий і творчий шлях Євгена-Юлія Пеленського відзначив: "Найзначнішою є літературознавчо-критична та редакційно-видавнича сторона його діяльності" [266, с. 76]. Ведучи мову про творчість визначного діяча української науки й культури у галузі історії української літератури, літературної критики й порівняльного літературознавства, хотілося б, у першу чергу, виділити два періоди у цій ланці його науково-публіцистичної діяльності. Хронологічні межі першого такі: 1928 р. - до вересня 1939 р. У цей період відбувається становлення й розкриття його хисту як науковця-філолога, критика, публіциста. Серед опублікованих матеріалів досліджуваного тематичного напряму у творчому доробку Є.-Ю. Пеленського переважають газетно-журнальні матеріали, які із зростанням досвіду автора набували характеру наукової публіцистики. Хоча окремі праці, зважаючи на тип видань, у яких вони друкувалися, мали популярний характер. Другий період починається наприкінці 1939 р., з вимушеним від'їздом Є.-Ю. Пеленського з рідних теренів спершу до Кракова, далі - до Праги, Мюнхена, Бломберга й еміграція до Австралії. Його питомою ознакою вважаємо перевагу наукового стилю над публіцистичним у друкованих працях ученого - серед загальної кількості опублікованих у той час літературознавчих матеріалів переважають ґрунтовні наукові розвідки, які видавалися окремими брошурами або книжками, передмови до упорядкованих Пеленським чи за його підтримки й редагування зібрань творів українських письменників.
У багатій публіцистичній спадщині Є.-Ю. Пеленського, яка міститься на сторінках понад тридцяти українських періодичних видань Галичини ("Молоде життя", "Шлях виховання і навчання", "Новий час", "Дзвони", "Українська школа", "Діло", "Літературно-науковий вісник", "Обрії" та багато ін.) 20-30-х рр. ХХ ст., еміграційних часописів 40-50-х рр. ХХ ст., які видавалися у Польщі, Німеччині, США, Австралії ("Рідна мова", "Наша культура", "Краківські вісті", "Ватра", "Українське слово", "Слово", "Вільна думка" та ін.), віднаходимо літературознавчий, бібліографічний, музейницький, педагогічний напрями. У ділянці літературознавства з-під пера Пеленського вийшло понад 130 проблемних, аналітичних, оглядових і критичних статей, 12 позицій окремих книжкових видань і 24 видання творів українських письменників за його редакцією і з передмовою. Разом джерела нараховують 173 позиції за двадцять років активної діяльності [168, с. 16-27]. Окрім того, опрацювання de visu низки періодичних видань, із якими співпрацював Є.-Ю. Пеленський, дало нам змогу виявити понад 20 рецензій публіциста на творчість українських письменників й українські літературно-мистецькі періодичні видання.
Література про життя і творчість визначного науковця, бібліографічні джерела дають підставу вважати дебютом Євгена-Юлія Пеленського на ниві літературознавства науково-публіцистичну розвідку у галузі історії української літератури під назвою "З дослідів над творчістю Осипа Маковея" [168, с. 18; 234, с. 72]. У її першій частині "Дотеперішні досліди" автор подав історіографію проблеми, у другій "Спроба характеристики" - намагався простежити зміни світогляду поета упродовж життя, пропонував переглянути і переоцінити мистецьку спадщину О. Маковея, висував, відмінну від побутуючої у той час серед українських наукових кіл, думку, а саме, заявляв про переважання у творчості письменника ліричного над епічним. Стаття була опублікована (з присвятою М. Вознякові) у червні 1928 р. (у цей час науковець-початківець був лише студентом другого курсу філософського факультету Львівського університету, який закінчив 1930 р. з дипломом магістра слов'янської філології) на сторінках авторитетного серед українських наукових кіл того часу й сьогодення журналу "Літературно-науковий вістник" (Т. 96. - Кн. 6. - С. 142-147) [168, с. 18; 234, с. 72], що свідчить про її актуальність, наукову новизну та рівень фаховості. Адже, як твердить відомий пресознавець Ю. Г. Шаповал, наприкінці 20-х рр. ХХ ст. "Літературно-науковий вістник" "намагався подати максимально наближену до істини картину формування особистості того чи іншого митця в загальних обрисах епохи, індивідуальності його долі та життєвих обставин, вступаючи у відкриту полеміку з критиками й літературознавцями, які не обтяжували себе методами наукового дослідження, підмінюючи критику суб'єктивними замітками" [419, c. 253].
Слід відзначити, що надалі творчістю Осипа Маковея Пеленський займався ґрунтовно, а стара доба української літератури та стан дослідів над нею були основним предметом його вагомих філологічних студій. Водночас аналіз публіцистичного літературознавчого доробку Євгена-Юлія Пеленського дає підстави говорити про два основні напрями (на основі проблематики) опублікованих як у пресі, так і окремими виданнями, матеріалів: 1) історія літератури; 2) літературна критика. Так, 1930 р. успішно розпочата в "Літературно-науковому віснику" спроба аналізу творчого процесу визначного письменника й науковця була продовжена на сторінках львівського щоденника "Діло" (ч. 167-174) під назвою "Осип Маковей: Спроба літературної оцінки", що складалася із семи частин, в яких детально розглядалися: вплив середовища, у якому він виростав, на становлення О. Маковея як письменника, його світогляд, аналізувалися його перші мистецькі кроки, сатирична творчість, проза, порівнювалися його повість "Залісся" й німецького письменника Г. Зудермана "Кума журба", яку він до цього перекладав українською мовою. Згодом, співпрацюючи з "Новим часом", Є.-Ю. Пеленський тричі повертався до творчості О. Маковея: 1931 р. - досліджуючи історію українського гумору ("Від Котляревського до Маковея" (ч. 133), 1934 р. - з нагоди 50-літнього ювілею письменника ("Сповідь О. Маковея в 50-ліття уродин" (ч. 42), 1935 р. - проводячи жи