Вы здесь

Економічні принципи розбудови соціальної сфери України у перехідний період

Автор: 
Непокупна Тетяна Андріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U003187
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМИ РОЗБУДОВИ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ
У ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. Місце соціальної сфери у трансформаційних перетвореннях

Теоретичною базою аналізу місця і ролі соціальної сфери у трансформаційних перетвореннях, на нашу думку, виступає теорія державного (суспільного або соціального) сектора економіки. Дослідження особливостей функціонування суспільного сектора економіки обумовлене тим, що саме у його рамках в основному розгортається діяльність соціальної сфери, продуктом якої є соціальні блага - освіта, наука, охорона здоров'я, культура, фізкультура і спорт, соціальне забезпечення, побутове і комунальне обслуговування, громадське харчування, зв'язок, пасажирський транспорт. Тому доцільно виявити пріоритети у поведінці держави стосовно виробництва товарів суспільного користування, які продукуються соціальною сферою, з метою досягнення суспільного добробуту; прослідкувати процес прийняття колективних рішень та проаналізувати місце соціальної сфери у трансформаційній економіці України з точки зору задоволення потреб населення.
Суспільний сектор ринкової економіки представляє собою сукупність ресурсів (державна власність, податки, державний бюджет, програми суспільних витрат і соціальних допомог тощо), які знаходяться у безпосередньому розпорядженні держави і використовуються нею як специфічним суб'єктом економічної активності. За своїми масштабами суспільний сектор сучасних економік співставний з приватним; але процеси, які протікають у суспільному секторі, визначають економічну ситуацію у цілому в національній економіці. При цьому закономірності функціонування даного сектора економіки мають свої особливості.
Так як ринкові методи забезпечення гідного рівня життя людини обмежені, то існує об'єктивна передумова для державного втручання з метою досягнення суспільного добробуту. Ринкова економіка продукує нерівномірний розподіл соціальних благ у плані їх отримання, використання доходів і послуг, та суб'єктивізм щодо міри визначення кола потреб і їх задоволення, рівня добробуту індивіда. "Де проходить межа між ефективним (тим, що підвищує добробут) та неефективним втручанням держави, залишається предметом гострих дискусій і суперечок, оскільки у багатьох випадках таке втручання заважає оптимальному розподілу доходів для зростання добробуту населення" [135, с.3].
Сучасна цивілізована держава знаходиться не поза ринковою економікою, не над нею, а органічно в неї вбудована у якості повноправного суб'єкта. Персоніфікація держави дозволяє адекватно оцінити її роль в економіці, з'ясувати принципи поведінки, визначити коло специфічних інтересів і потреб для обґрунтування раціональної економічної політики держави. Як суб'єкт господарського життя держава вирішує фундаментальні проблеми вибору: що виробляти, як виробляти і для кого виробляти, а також як приймати рішення, тобто здійснювати колективний вибір з метою виробництва і надання товарів суспільного споживання і визначення способів впливу на рішення, які приймаються у приватному секторі.
Проблему вибору щодо виробництва товарів суспільного і приватного споживання можна проілюструвати кривою виробничих можливостей, яка порівнює різні обсяги двох груп товарів, що можуть бути ефективно вироблені економікою за певного рівня технології і кількості наявних ресурсів. Рис. 2.1 показує різні комбінації суспільних товарів і товарів приватного споживання, що можуть бути вироблені суспільством.
Суспільство може виробляти більше товарів суспільного споживання, витрачаючи на це необхідні кошти, що можливе лише за рахунок зменшення ресурсів для приватного споживання. Тому, переміщення по кривій з точки M у точку N свідчить про збільшення обсягів товарів суспільного споживання і зменшення обсягу приватних. Отже, визначаючи кількість і асортимент суспільних благ, держава повинна мати на меті здобуття максимуму соціального добробуту, а не просто розширення масштабів своєї присутності в економіці. Розв'язання даної проблеми передбачає зіставлення отриманого соціального виграшу із соціальними витратами [136, с.453].

Товари приватного
споживання С
Хpr3
Хpr2 М

Хpr1 N

D
Хо1 Хо2 Хо3 Товари суспільного споживання

Рис. 2.1. Крива виробничих можливостей суспільства

Соціальний виграш є сумою приватного виграшу та зовнішньої вигоди від виробництва суспільних товарів і послуг. Так, соціальний виграш від підвищення освітнього рівня складається з приватної вигоди тих, хто отримує освіту, так як він впливає на рівень життя індивіда, і зовнішньою вигодою суспільства, яке воно отримує від покращення соціального і політичного клімату, так як припускається, що освічене населення обирає достойний його уряд, а це врешті приносить вигоду кожному.
Зовнішні позитивні екстерналії від отримання вищої освіти (ефект освіти) можна проілюструвати графічно (рис. 2.2) [33, с.225]. Крива, яка представляє соціальну цінність, знаходиться вище кривої попиту, а соціально оптимальна кількість (Qoptimum) більша за рівноважну (Qmarket).

Ціна освіти
Пропозиція
(приватні витрати)

Соціальна цінність
Попит (приватна цінність)

0
Qmarket Qoptimum Рівень освіти

Рис. 2.2. Ринок в умовах позитивних екстерналій процесу споживання освіти

Отже, соціальна цінність є вищою, ніж приватна, а соціально оптимальна кількість більшою, ніж кількість, яка визначається ринком. У даному аспекті держава може коригувати наслідки недосконалості ринку за допомогою "інтерналізації" [33, с.223] зовнішніх ефектів, тобто впливаючи на стимули, які спонукають індивідів враховувати зовнішній вплив результатів діяльності як внутрішній. Зсуву ринкової рівноваги ближче до соціального оптимуму, у випадку негативних ефектів, допоможе використання податків, а у випадку