Ви є тут

"Кочовики Південно-Східної Європи Х - І половини ХІІІ ст. в українській та російській історіографії"

Автор: 
Мінєнкова Наталія Євгенівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
3405U003286
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
ПЕЧЕНІГИ, ТОРКИ, ПОЛОВЦІ В ДОНАУКОВИХ ЗНАННЯХ
СЛОВ'ЯНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ

До моменту оформлення історії в окрему галузь наукового знання вона мала довгий час донауковий розвиток, коли не існувало певних законів та методів дослідження. Однак усвідомлення минулого людством відбувалося вже з найдавніших часів, спочатку воно сприймалося як постійно повторюване теперішнє. Під впливом релігійних уявлень недавнє минуле перетворювалося в легенду, міф. Поява писемності дала можливість фіксувати реальні факти і тим самим, відокремити минуле від теперішнього [102, с. 15-16].
Кочові племена, що мешкали в степах Південно-Східної Європи у X - I пол. XIII ст., тісно взаємодіяли з Руссю і внесли значний вклад в її історію. На думку багатьох дослідників вони здійснили сильний вплив на економічне, політичне та культурне життя держави, при цьому самі також підпали під вплив з боку держави та її жителів [330, с. 195-198; 50, с. 3]. Тому цілком природно, що згадки про кочовиків зустрічаються в слов'янській літературній традиції, представленій літописами, епічними творами, церковними пам'ятками, вже з X ст. Вивчення цих пам'яток становить певний інтерес, оскільки: по-перше, показує процес накопичення фактографічного матеріалу про номадів; по-друге, дає уявлення про розмаїття історіографічних концепцій зображення кочовиків в творах їх сусідів - слов'ян. Деякі з цих творів сприяли формуванню певних стереотипів у вивченні кочівницької тематики в науковій історіографії. Зокрема, виникнення у російській історіографії XVIII ст. негативного образу кочовика, що має стійкі позиції і в сучасній науці, було пов'язано з некритичним сприйняттям науковцями історіографічної парадигми зображення номадів X - I пол. XIII ст. в літописній традиції.
Отже, в цьому розділі автор намагається розглянути, порівняти і дати оцінку історіографічним концепціям, розвинутим в творах слов'янського походження відносно печенігів, торків, половців.
2.1.
Літописна традиція
Ще у XVIII - XIX ст. руські літописи визнавалися вченими за найбагатше джерело для висвітлення подій давньої Русі. За допомогою цих пам'яток була створена політична, економічна, культурна історія як держави , так і кочівницьких народів. Але різне тлумачення дослідниками літописних текстів інколи породжувало історичні міфи, окремі з яких тривалий час панували в історичній науці. Це і положення "про споконвічну боротьбу між лісом і степом" [315, с.60-61; 127, с.284-285], і уявлення про перешкоджання кочовиками, спочатку печенігами, а потім і половцями торгівлі, через що торговельні зв'язки Русі в XI-XIII ст. занепали [310, с.211-212]. В XX ст. окремими вченими були висловлені припущення про штучне походження цих гіпотез [220, 134]. Однак вивчення минулого кочовиків Південно-Східної Європи X - I пол. XIII ст. і досі залишається дискусійною проблемою.
Проводячи аналіз слов'янської літописної традиції, необхідно, по-перше, звернути увагу на рівень інформативності цих джерел; по-друге, з'ясувати об'єктивність поданої інформації про номадів; по-третє, за можливості простежити умови та виділити джерела, які вживались для написання епізодів про кочовиків.
Всі давньоруські літописи відображали, перш за все, політичну історію Київської Русі, тому інформація про кочовиків подана відповідно до взаємодій номадів із державою. Вперше на сторінках літописів і Лаврентіїівського, і Іпатіївського списків звістки про печенігів з'являються ще в "до річних" записах. І хоча ці статті присвячені, в основному, власне слов'янським племенам як засновникам Київської Русі та інших слов'янських держав, літописець включив уривки з даними і про кочові народи, серед яких поряд з болгарами, білими та чорними уграми, обрами, називаються і печеніги [249, с.14]. Перелік племен вказує на те, що літописцем були перераховані ті народи, доля яких тісно переплелася зі слов'янами, і печеніги, серед них не були винятком. В ПВЛ за Лаврентіївським списком печеніги згадуються під 915 р., 920 р., 944 р., 968 р, 972 р., 980 р., 992 р., 997 р., 1015 р., 1019 р., 1036 р.
Аналіз вказаних статей показує, що літописна традиція про печенігів містить зведення, перш за все про взаємини між кочовиками та русичами. Дані цих відомостей дозволяють стверджувати, що стосунки були різними, більшість з яких становили воєнні зіткнення, хоча на початку X ст., існували і випадки мирного врегулювання конфліктів, про що яскраво свідчать літописні статті 915 р. та 920 р., в яких говориться про укладення мирних договорів князем Ігорем. Домовитися вдалося, напевно, через відповідні викупи. Однак, розбираючи взаємини між Руссю та печенігами, не слід забувати, що вони визначалися не тільки у Києві та печенізькому стані, але і в Константинополі, тобто для Візантії русько-печенізькі відносини були одним з її стратегічних пріоритетів. Звичайно, що слов'янські літописи, які відображали ідеологію перш за все Київської Русі, не містили прямих доказів про цей вплив, але все ж таки розгляд подій між Руссю та печенігами, поданих в літописі, дає непрямі свідчення про роль Візантії в цих стосунках. Так, наприклад, розглядаючи події 972 р., слід звернути увагу на факт вбивства Святослава печенігами. Святослав приходить до порогів Дніпра, але вони не нападають на нього відразу, а дають перезимувати, і тільки з наступом весни Куря вбиває його. Чому печеніги не атакували Святослава та його дружину відразу? Тому, що воєнні компанії цього князя навряд чи загрожували їх інтересам, а навпаки, походи Святослава в Болгарію скоріше були вигіднішими для них, оскільки давали можливість збагатитися. Єдиною державою, чиїм інтересам загрожував Святослав, була Візантія, і напевно, від неї й була подана вказівка про фізичне усунення князя [330, с.62-63], власне у печенігів ж було багато приводів зробити це раніше, наприклад, відразу після повернення з походу.
Далі слід зазначити, що для написання багатьох епізодів про відносини з печенігами (під 968, 972 та 992 рр. за ПВЛ) літописці використовували не тільки відомі