Ви є тут

"Законодавчі акти Росії як джерело до історії півдня України XVIII ст. (1700-1775 рр.)"

Автор: 
Сусликов В`ячеслав євгенійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U003287
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ РОСІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ІСТОРІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНО-АДМІНІСТРАТИВНОГО УСТРОЮ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У XVIII СТ.
2.1. Міжнародні угоди щодо території півдня України XVIII ст.
У комплексі чинників, що впливали на політичне та економічне становище Північного Причорномор'я у XVIII ст., велика роль належала, безперечно, зовнішньополітичній складовій. Російсько-турецьке військове протистояння мало наслідком поступове розповсюдження імперської влади на територію краю. З погляду на це, дипломатичні угоди Росії легітимізували здобутки та втрати чисельних війн, і є цінним джерелом щодо територіальних змін на півдні України у XVIII ст.
В історіографії спеціальному аналізу даного виду джерел не надано належної уваги. Вичерпно досліджено лише Кючук-Кайнарджійську угоду 1774 р. у відомій праці Є. Дружиніної [1]. Інші відомі історики регіону вивчали сукупність російсько-турецьких угод головним чином в контексті переходу тих чи інших територій під російський політико-економічний вплив. Яскраві приклади такого підходу - праці Д. Яворницького та В. Кабузана. Перший ретельно дослідив відповідні розділи записів розмежування російсько-турецьких кордонів від 22 жовтня 1705 р., 13 липня 1714 р., 4 листопада 1740 р. та 4 квітня 1775 р. як джерело до еволюції територіальних меж запорозьких вольностей, а В. Кабузан використав угоди 1774 та 1791 рр. для з'ясування змін у адміністративному устрої південноукраїнських земель [2]. Подібним чином дискутувалося питання російсько-турецького кордону в працях В. Пірка [3]. Але при такому підході до вивчення джерел аналізувався лише один - територіальний аспект дипломатичних угод, до того ж межові записи зазвичай хронологічно відставали від власне мирних договорів, які, в певному сенсі, обходилися увагою. Це ж стосується і новітніх досліджень з історії регіону. Так, досі не вивчені питання, пов'язані з визначенням статусу залежних від імперій народів, економічними складовими угод та їх значенням для розвитку торгівлі в регіоні. Певним недоліком також є дискретність аналізу угод, коли документи останньої чверті століття вивчаються без урахування генетичного зв'язку з усім комплексом подібних джерел, що обмежує практичне значення такого дослідження.
Серед дипломатичних актів Росії 1700-1775 рр. ми спостерігаємо доволі велике розмаїття, як за типологією, так і за спектром проблем, яким вони присвячені. Загалом весь комплекс актів можна розподілити на декілька груп:
* Мирні угоди з Туреччиною ( трактати, серед яких основні - Константинопольський 1700 р., Андріанопольський 1713 р., Бєлградський 1739 р. та Кючук-Кайнарджійський 1774 р.).
* Записи про розмежування кордонів (межові записи або інструменти, такі, як акти про кордон 1705 р., 1714 р., 1739-1742 рр. та 1775 р., причому питання кордонів та долі окремих міст та фортець Південної України розглядалися також у текстах мирних трактатів).
* Акти про виконання умов попередніх угод або про підтвердження договорів (конвенції, інструменти, відновлювальні конвенції та ратифікації).
* Угоди про військово-політичні союзи (трактат з Кримом 1773 р.).
Отже, серед російських дипломатичних актів наявні як вузькоспеціальні, так і комплексні багатопланові документи. До перших, безперечно, належать межові конвенції, що лише конкретизували лінію кордону на місцевості, до других можна віднести мирні трактати, серед яких найповнішим, як за кількістю статей - 28, так і за проблематикою (13 питань зовнішньо- та внутрішньополітичного характеру) є Кючук-Кайнарджійська угода від 10 липня 1774 р. [4]
Окрему п'яту групу тематичної класифікації складають маніфести про оголошення війни від 22 лютого 1711 та 18 листопада 1768 р. Хоча вони призначалися в основному для "внутрішнього вжитку", однак у них містився не лише аналіз подій, що призвели до оголошення війни (серед яких і порушення окремих статей попередніх угод), але й цитувалися дипломатичні документи самостійного значення з головних проблем міждержавних стосунків. Так, у тексті маніфесту про війну з Туреччиною від 22 лютого 1711 р. наявні три російські та одна турецька грамоти, присвячені виконанню сторонами статей миру 1700 р. [5].
Безперечно, територіальні здобутки чи втрати були визначальним питанням дипломатичних угод щодо території півдня України у 1700-1775 рр. До таких законодавчих актів належить нечисельний, але важливий та інформативно багатий комплекс документів, що можна розділити на дві групи:
* мирні трактати (Константинопольський 1700 р., Прутський, Константинопольський і Андріанопольський 1711-1713 рр., Белградський 1739 р., та Кючук-Кайнарджійський 1774 р.);
* записи про розмежування кордонів (межові записи або інструменти щодо кордонів 1705 р., 1714 р., 1739-1741 рр., та 1775 р.).
Питання кордонів, а також пункти щодо побудови, зруйнування чи переходу з рук в руки окремих міст та фортець були невід'ємною складовою всіх мирних угод між Росією та Туреччиною, причому до останньої чверті XVIII ст. вони фактично носили приоритетний характер, що випливає з текстів угод. Константинопольський трактат від 3 липня 1700 р. мав 14 статей, з яких 4 було присвячено територіальним проблемам (статті 2-5), Андріанопольський від 13 червня 1713 р. мав у своєму складі 4 таких артикули з 10, а Белградський мирний договір від 18 вересня 1739 р. три з 15 статей відводив цим питанням [6], причому навіть у порядку статей у всіх трьох угодах артикули щодо кордонів мали перевагу, тобто знаходилися на початку документа. Отже, на той час територіальні здобутки чи втрати вважалися визначальним результатом дипломатичних та військових зусиль Російської держави у політиці щодо півдня України.
Дещо іншу структуру має Кючук-Кайнарджійська угода від 10 липня 1774 р., з 28 артикулів якої питанням кордонів та переходу територій надано порівняно значну увагу (5 статей з 28), але вони розташовані у середній частині документу [7]. Пояснити подібну зміну структури дипломатичних актів можна з погляду на загальну трансформацію зовнішньополітичної сит