РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ НАСЛІДКИ
РЕАБІЛІТАЦІЇ ГРОМАДЯН
2.1. Види майнових прав,
які підлягають відновленню
Неодноразово в законодавстві по даній категорії справ вживається термін "майнові права". У чинному Цивільному кодексі та в інших нормативно-правових актах не розкривається їх зміст і не дається їх класифікація.
Оскільки метою нашого дослідження є аналіз особливостей відновлення майнових прав реабілітованих громадян, тому проведемо їх детальніше дослідження через призму положень коментованого інституту.
Доктринально тлумачиться, що під майновими правами слід розуміти право власності та інші речові та зобов'язальні права [72, c.153].82
Закон України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", постанова Верховної Ради України від 24 січня 1993 року "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні"[109],83 а також Закон України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" містять норми, які спрямовані безпосередньо на захист права власності реабілітованих громадян. Закорема, у ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 року реабілітованому чи його спадкоємцям надається право на повернення вилучених будівель та іншого майна. Положення "Про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям" до "іншого майна" (п.17-20) відносить будь-які споруди, що збереглися, а також вироби із золота, срібла та інших дорогоцінних металів та коштовних каменів.
Традиційно право власності відносять до абсолютних правовідносин, в яких уповноваженій особі - власнику відповідає обов'язок необмеженого кола осіб поважати і не порушувати його інтереси. Саме таке трактування знаходимо у Е.А. Суханова [157, c.489],84 Я.М. Шевченко [19, с.17],85 О.В. Дзери [31, с.15]86 та інших авторів. Держава встановлює певну систему юридичних норм, які охороняють і захищають відносини власності. Так вимога потерпілої особи про визнання права власності забезпечується спеціальним законодавством про реабілітацію і Конституцією України. У ч.4 статті 41 Основного закону зазначено, що "право приватної власності є непорушним". Слід погодитись з думкою Е.А. Суханова, що будь-які особливості виникнення і припинення здійснення права власності на майно залежно від суб'єктивного складу можуть встановлюватись лише законом [157, c.37].87
Законодавство одночасно містить заборону щодо примусового відчуження об'єктів права приватної власності. Так, у ч. 5 ст. 41 Основного Закону йдеться про те, що даний механізм може бути застосований лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Однак, у разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.
За чинним законодавством, громадянин не має права на повернення націоналізованого майна. Прикладом може бути ч.3 ст.5 Закону від 17 квітня 1991 року. Ця норма застерігає, що не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано на підставі відповідних нормативних актів.
Слід зауважити, що націоналізація в період існування Радянської держави проводилась на підставі нормативних актів, які прямо порушували права людини. Даний процес проходив під різними найменуваннями (націоналізація, конфіскація, оголошення власністю республіки, секвестр або реквізиція), однак його суть залишалась незмінною [16, c.27-28].88 Майже у всіх випадках націоналізація мала безоплатний характер, тобто колишнім власника не виплачувалась компенсація за вилучене у них майно. Тому не погоджуємось з позицією законодавця, щодо введення заборони на повернення націоналізованого у цей період майна.
На нашу думку, у цьому випадку слід було б надати особі право на компенсацію вартості такого об'єкту, якщо буде доведено факт його вилучення та право власності на нього.
Чинний Цивільний кодекс України не містить норм про націоналізацію. Однак ці правовідносини врегульовані цивільним законодавством ряду держав.
У частині 3 статті 235 ЦК Росії [28]89 зазначено, що націоналізація - це звернення у власність держави майна громадян і юридичних осіб. Дана норма не вказує на причини націоналізації. Основною умовою є те, що націоналізація можлива тільки на підставі спеціального закону з повним відшкодуванням вартості майна та інших збитків, спричинених таким вилученням. Аналогічна норма міститься і статті 245 ЦК Білорусі [c.344].90
В цьому контексті представляють інтерес положення законодавства про реституцію Литовської республіки, колишньої республіки Чехословаччини, Угорщини. До прикладу, Закон Литовської республіки від 1 червня 1997 року "Про відновлення права власності громадян на нерухоме майно, яке збереглося"[53]91 регламентує порядок і умови поновлення наступності права власності громадян Литовської Республіки на нерухоме майно, яке було націоналізовано або іншим способом незаконно відчужено. Відповідно до ст. 3 даного Закону громадянам відновлюється право власності на наступне нерухоме майно: на землю; на ліси; на водойми; на будівлі господарсько-комерційного призначення; на жилі будинки та їх приналежність.
Як вбачається, на відміну від положень національного законодавства, відновлюється також право власності на землю, ліси і водойми.
Законодавець в імперативному порядку передбачає випадки, коли майно викуповується державою у громадян, оскільки за певних обставин не може бути повернуто. Наприклад, жилі будинки, їх частини, квартири викуповуються державою якщо вони:
а) перебудовані в нежитлові приміщення і використовуються для потреб освіти, охорони здоров'я, ку
- Київ+380960830922