РОЗДІЛ 2
СВІТОВІДЧУТТЯ І ОБРАЗНИЙ СВІТ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ: ЄДНІСТЬ ДОБРА ТА КРАСИ
Творчість Ольги Кобилянської багатогранний і багаторівневий феномен, розгляд якого відбувався в руслі певних ідеологічних настанов і був покликаний розкрити лише той чи інший аспект її творчого доробку. Такий підхід нівелював самовизначення особистості і визначення нею світу, цілісність феномену свідомості письменниці тягнув за собою суперечності в оцінці творчої спадщини. Розкриття найбільш загального образу світу, тобто світоглядних орієнтирів письменниці дає змогу ввести єдине підґрунтя стосовно найрізноманітніших оцінок літературно-художньої критики і осягнути цілісність "світообразу" Ольги Кобилянської.
Свідомість митця розкривається як вираження єдності особистого "я" і реальності, що розуміється як сукупність об'єктивних умов людського життя і діючої парадигми духовного буття. Художня свідомість - спосіб розуміння і сприйняття реальності, при якому міняються вектори сил: не об'єктивні закони природи формують і обумовлюють кінцевий творчий результат, а внутрішній закон особистості, що відбиває потребу в перетворенні, зміні світу для себе і себе для світу. Художня творчість - це перебудова світу зсередини, часто з випередженням розуміння мети і змісту такої перебудови глядачем, а в ряді випадків і самим автором. В художній свідомості сполучається дійсне існування людини і її здійснення як діяльного суб'єкта Вічності, чиє призначення виходить за межі історії - даного місця, часу і соціального сюжету, що сьогодні грає історія.
В основі художньої свідомості - уявлення про найбільш загальні джерела існування і духовного формування людини. Це - уявлення про Космос і місце людини в ньому і про земний світ із усіма його характеристиками і з погляду його значимості для людини. Де людина - усе людське (суспільство, творча діяльність і т.п.), психологічно, соціально і культурно мінлива сфера; Земля - природа, закономірності матеріального світу - все стійке, міцне, визначальне для людини і її життя. П. Проскурін зауважував, що у кожного великого майстра "є своя особлива поетика, своя материкова основа, свій нерв настроєності на життя, який надає своєрідного забарвлення всій творчості [123, c. 169]". На думку Т. Шехтера, особливе уявлення про світ, зберігається в мистецтві в кожну історичну епоху і є присутнім у ньому як образ світоустрою, як світоглядні орієнтири [191, 325]. Проте, поняття "світоглядні орієнтири" занадто містке і вимагає певних уточнень. В сучасній естетичній науці світоглядні орієнтири митця розуміються і як світогляд митця і як його світовідношення, світосприйняття і світовідчуття. Однак, поняття не тотожні, мають своє специфічне значення. Тому, перш ніж розкрити основні риси світоглядних орієнтирів, "світообразу" Ольги Кобилянської, необхідно з'ясувати, особливості форм світоглядного осягнення світу взагалі. Таким чином, дослідження варто розпочати з визначення поняття "світогляд" і його структурних складових, адже "світогляд письменниці і її творчість взаємопов'язані і взаємозумовлені [116, c. 100]".
Питання, що таке світогляд? Які закономірності його існування? - це фундаментальне філософське питання, без відповіді на яке не може бути вирішена жодна філософська проблема, якій би сфері вона не належала, - починаючи від гносеології і аналізу мови, і, закінчуючи естетичним розвитком особистості. Поняття світогляд не належить до найдавніших філософських понять, воно з'являється в німецькій філософії тільки в кінці XVIII століття. Світогляд (Weltanschaung) - слово специфічно німецьке, уперше воно з'являється в кантовій "Критиці здатності судження" і позначає світогляд у сенсі спостереження світу, даного в чутті, світогляд як просте сприйняття природи в найбільш широкому сенсі. Проте під тією чи іншою назвою, проблеми, пов'язані з виявленням особливостей світогляду, завжди знаходили місце в філософських дослідженнях. Наприклад, філософське визначення свідомості з необхідністю приводило дослідників до аналізу відношення суб'єкта свідомості "Я" з оточуючою його реальністю, світом. "Власне усвідомлення особливої функціональної ролі цього відношення в людському бутті, в реалізації людської суб'єктивності і призвело до постановки самої проблеми світогляду в філософії [2, c. 10]". Потім, під впливом романтиків, і в першу чергу Ф. Шеллінга, слово здобуває інше значення - "здійснюваний самостійно, продуктивний, а отже, усвідомлений спосіб осягати й пояснювати сукупність сущого". Для Ф. Шеллінга важливим у світогляді було те, що воно містить визначені схематизми і не має потреби в засобах теоретичної науки. Г. Гегель говорить про моральний світогляд, Геррес про поетичний, Ранці про релігійний, а Ф. Шлеєрмахер вперше вжив поняття "світогляд" для характеристики самосвідомості творчої особистості, що прагне осмислити своє буття у світі як деяку єдність.
Питання про сутність світогляду стало як ніколи актуальним на початку XX століття. Представники найрізноманітніших філософських напрямків і течій так чи інакше, прямо чи побічно брали участь у його обговоренні. Однозначної позиції не було. В. Дільтей, наприклад, визначаючи світогляд, підкреслює його психічну складову [46, 49]. З. Фрейд, закінчуючи курс лекцій з психоаналізу лекцією "Про світогляд", акцентує увагу на інтелектуально-ідеалістичному характері цього "специфічно німецького поняття [175, c. 339]". К. Ясперс, коли говорить про світогляд, то має на увазі "ідеї, - останнє і всеосяжне для людини, причому як у суб'єктивному змісті - переживання, енергію, напрям думок, так і в об'єктивному - предметно-оформлений світ [177, c.7]". М. Гайдеггер пише, що під світоглядом варто розуміти сприйняття взаємозв'язку речей природи й одночасне пояснення змісту і мети людського буття і, тим самим, історії [177, c.5-7].
Зміст поняття "світогляд" різнобічно освітлено у вітчизняній філософській літературі. Глибоко розкрита його природа як особливої форми самосвідомості, покликаної вирішувати найважливіші п