Ви є тут

Проблема кордонів Польщі у зовнішній політиці Великої Британії у роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).

Автор: 
Мрака Ігор Богданович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U003584
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ З ПОЛЬСЬКОГО ПИТАННЯ
(вересень 1939 - червень 1941 рр.)
2.1. Британські правлячі кола щодо майбутнього Польської держави (вересень 1939 - травень 1940 рр.)
Після нападу Німеччини на Польщу Велика Британія, виконуючи попередньо взяті на себе зобов'язання гарантувати незалежність Польської держави, 3 вересня 1939 р. оголосила війну агресору [260, s. 86-87]. Після нетривалих боїв польська армія була повністю розбита, країна окупована, а президент та уряд інтерновані у Румунії. Польська держава фактично зникла з політичної карти Європи.
Проте, не підписавши акту повної капітуляції, а також опираючись на підтримку західних держав та військову еміграцію, польські політики мали підстави створити уряд в екзилі, організувати власні збройні сили і проводити подальшу боротьбу у Франції, а потім у Великій Британії. Підтримання відносин із створеним 30 вересня 1939 р. польським урядом у Франції на чолі з генералом Владиславом Сікорським свідчило, що офіційні Лондон та Париж надалі визнають існування Польської держави [332, s. 43; 264, s. 117].
Тим часом на підставі таємного протоколу пакту Ріббентропа-Молотова, що був підписаний 23 серпня 1939 р. [111, s. 87-89; 136, p. 78; 90, c. 105-106], територія Польщі була розділена між Німеччиною та СРСР. Після незначних коректив остаточний варіант німецько-радянського кордону було визначено і юридично закріплено двостороннім договором про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. [111, s. 227-228; 136, p. 105-108; 90, c. 117-118], чим, як відзначалося у заяві німецького та радянського урядів, було "створено міцний фундамент для тривалого миру у Східній Європі" [90, c. 120]. Підписання названого договору негативно було сприйняте в британських урядових колах [91, с. 54].
Велика Британія не погоджувалася зі змінами, що сталися у східноєвропейському регіоні. Політичні реалії вимагали від британців внесення певних коректив до основних принципів зовнішньої політики, окремо як стосовно Радянського Союзу, так і Німеччини. Оголошення ж війни тільки Німеччині, вказувало, що офіційний Лондон по-різному трактував дії обох окупантів. Чимало політиків Заходу вважали, що СРСР не брав участі у поділі Польщі, оскільки терени Західної України та Західної Білорусі не були польськими. Натомість, Німеччину вважали винуватцем початку війни, головним окупантом польських земель, з нею асоціювали боротьбу за відновлення незалежності Польщі [227, с. 534]. Не знаючи про таємний протокол пакту Ріббентропа-Молотова, західні уряди трактували дії Кремля як забезпечення безпеки СРСР на заході [221, c. 106]. Цьому сприяв також пізніший вступ Червоної армії на терени Речі Посполитої [225, с. 123].
Тим не менш, сам напад Радянського Союзу на Польщу викликав негативну реакцію як в урядових колах, так і в англійському суспільстві [238, с. 92]. Прем'єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен мав намір одразу ж опротестувати дії радянського керівництва. Але уряд, а особливо міністр закордонних справ Едвард Галіфакс, зуміли переконати його не вдаватися до такого заходу [281, р. 425; 221, с. 106]. Вимоги національної безпеки країни не дозволяли британським лідерам робити кроків, які вели б до конфронтації з Москвою. Немаловажну роль у цьому зіграв також той факт, що 17 вересня 1939 р. у нотах Паулю Наджігару та Вільяму Сідсу - послам Франції та Великої Британії Москва заявила про намір дотримуватися у відносинах з цими державами політики нейтралітету [264, s165]. За таких обставин західні союзники Польщі обмежилися тільки нотою протесту від 19 вересня з вимогою припинити просування і вивести радянські війська з Польщі [229, с. 301]. Проте такий крок був радше просто формальністю. У дійсності британським дипломатичним представництвам після 17 вересня 1939 р. були дані роз'яснення, що Велика Британія не тільки не воюватиме з СРСР, але й повинна залишатися у добрих відносинах з останнім [238, с. 92].
Це можна було відчути з заяви глави уряду, зробленій вже на третій день після перетину частинами Червоної армії східного кордону Польщі. Виступаючи у британському парламенті 20 вересня 1939 р., Н. Чемберлен відзначив, що "наше головне завдання це звільнити Європу від довічного страху перед німецькою агресією і дати можливість народам Європи зберегти незалежність та свободу" [140, р. 247]. З контексту промови ставало зрозумілим, що британське керівництво не зрікалося своїх зобов'язань стосовно Польщі, і мало намір провадити боротьбу з Німеччиною за відновлення її незалежності. Про осудження радянських дій чи намір вступати у конфлікт з СРСР через польські інтереси не було сказано жодного слова.
Втім, наприкінці вересня 1939 р. британці все ще сподівалися вирішити конфлікт дипломатичним шляхом [235, с. 51]. У тій ситуації Лондон схилявся до ведення мирних переговорів з Берліном, проте тільки з представниками опозиції, і у жодному випадку не з урядом Адольфа Гітлера [235, с. 51; 264, s. 63; 233, с. 63]. З цією метою у структурах британського Міністерства закордонних справ протягом вересня 1939 р. розроблялися основні положення офіційної позиції Великої Британії на мирних переговорах, якщо такі пропозиції будуть з боку Німеччини.
Так, 1 жовтня 1939 р. референт у справах Східної Європи центрального департаменту Форин Оффіс Айвон Кіркпатрик представив результати роботи у формі доповідної записки. Опираючись на аналізі геополітичних інтересів усіх сторін конфлікту, національному складі населення окупованих територій, а також географічному маркіруванні німецько-радянського кордону, британський експерт виклав ряд цікавих і важливих міркувань.
Автор зосередив увагу на двох найбільш актуальних на той момент для британського керівництва проблемах - мирних переговорах з Німеччиною задля відновлення політичної незалежності Польщі та відносинах з СРСР у контексті яких також поставала польська проблема.
Припускаючи можливість мирних переговорів з німецьким урядом, автор вважав, що необхідною умовою для їхнього початку повинно стати звільнення нім