Глава 20-та цього видання названа "Роль технологій у політичному процесі". У ній О. Соловйов пише, що "політичні технології являють собою сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну й ефективну реалізацію цілей і задач конкретного суб'єкта у певний час і у певному місці" [78] 9).
Ключовим елементом політичних технологій, на думку цього автора, є алгоритм дій. Сама потреба в технології з'являється тоді, коли є повторювані, стереотипні дії, що спрямовані на досягнення деякої мети. Політична технологія повинна фіксувати найбільш ефективну з цієї точки зору послідовність дій.
У структурі політичних технологій О. Соловйов виділяє три "найбільш значимі компоненти":
- специфічні знання;
- конкретні прийоми, процедури і методики дій;
- різні техніко-ресурсні компоненти [78] 10).
Важливим є зауваження О. Соловйова про можливості оцінки ефективності політичної технології: "...оцінка ефективності технологій являє собою надзвичайно ризикову діяльність, тому що вона націлена на отримання достовірної інформації про реальні механізми влади і управління" [78] 11). Очевидно, тим самим автор намагався підвести читача до думки про те, що зробити таку оцінку методологічно і практично - надзвичайно складна і важка для виконання справа.
Політичні технології - це один з видів соціальних технологій. Якщо теорія політичних технологій є не найбільш розробленою в вітчизняній політичній науці, то соціальні технології вже досить давно є предметом спеціальних досліджень соціальних філософів, методологів суспільних наук [33, 35, 45, 61, 80, 79, 84, 85, 82] 12). Так, наприклад, один з визнаних фахівців у сфері методології соціальних технологій болгарський дослідник Н. Стефанов розглядав соціальні технології як діяльність, у результаті якої досягається поставлена мета і змінюється об'єкт діяльності [84] 13). Російський фахівець в галузі управління В. Афанасьєв визначав соціальні технології як "засіб перекладу абстрактної мови науки ... на конкретну мову ... досягнення поставлених цілей". М. Марков трактує соціальні технології як "спосіб реалізації людьми конкретного складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовно взаємозалежних процедур і операцій, що виконуються більш-менш однозначно і мають на меті досягнення високої ефективності" [45] 14). Як бачимо, цей автор дотримується структурного підходу до розуміння природи соціальних технологій. Аналогічний підхід демонструє Е. Капітонов. Він вважає, що "соціальна технологія - це спосіб реалізації проекту впливу на предмет якої-небудь діяльності, раціонально розчленованого на окремі процедури й операції, які спрямовані на підтримку соціальної системи в робочому стані чи на перетворення її відповідно до заданих параметрів" [33] 15).
У спеціалізованому словнику-довіднику "Соціальне управління" започаткована спроба підійти до розуміння феномена соціальних технологій з позицій структурно-функціонального аналізу. Соціальна технологія розглядається тут як "алгоритм, процедура здійснення дій у різних галузях соціальної практики: управлінні, освіті, дослідницькій роботі, художній творчості" [79] 16).
Автори тлумачного словника "Соціальні технології" спробували синтезувати існуючі підходи до розуміння соціальних технологій і сформувати системний погляд на феномен.
Саму появу соціальних технологій автори словника пов'язують з потребою швидкого і масштабного "тиражування" нових видів діяльності. Самі соціальні технології розглядаються тут як:
1) спеціально організована сфера знання про способи і процедури оптимізації життєдіяльності людини в умовах наростаючої взаємозалежності, динаміки і відновлення суспільних процесів;
2) спосіб здійснення діяльності на основі раціонального розчленування на процедури й операції з їхньою наступною координацією і синхронізацією та вибору оптимальних засобів, методів їхнього виконання;
3) метод управління соціальними процесами, що забезпечує систему їхнього відтворення у певних параметрах якості, властивості, обсягу, цілісності діяльності і т.п. [80] 17).
Поняття соціальної технології в наукових публікаціях використовується у двох основних значеннях. Насамперед, соціальна технологія розуміється як сукупність методів, засобів, прийомів, способів організації людської діяльності для впливу на соціальні процеси і системи. Крім того, соціальна технологія являє собою опис методів у методологічних указівках, стандартах. Причому таким чином, щоб вони були зрозумілі й адекватно відтворювались іншими людьми в подібних умовах.
Теорії соціальних технологій присвячене фундаментальне дослідження професора кафедри соціології Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова В.І. Подшивалкіної "Соціальні технології: проблеми методології і практики" (1997). Власне, потреба в соціальних технологіях, на думку автора, виникає в тих видах соціологічної діяльності, для яких:
- важлива послідовність дій і операцій, що забезпечують найбільш ефективне досягнення мети;
- існують тимчасові обмеження в реалізації діяльності;
- мають місце повторювані, але не рутинні процедури;
- є необхідність у дотриманні однаковості процедур і умов діяльності;
- існують ефективні набори дій та їх послідовність, що піддаються алгоритмізації;
- потребується відтворюваність результатів при виконанні послідовності і тривалості дій та при використанні необхідних засобів [61] 18).
Звичайно технології описують через визначення структури і функцій. Системний підхід передбачає виділення морфологічних характеристик системи: субстратні - компоненти, підсистеми, рівні організації; функціонально-параметричні - інтегральні властивості і функції на виході системи; динамічні характеристики - стадії, фази, етапи внутрішньої та зовнішньої поведінки; генетичні характеристики: стадії фаз, етапи рівнів розвитку.
Методика опису соціальної технології включає, як правило, такі розділи:
- цілі, задачі
- Київ+380960830922