РОЗДІЛ 2. Порядок укладення цивільно-правового договору
2.1. Пропозиція укласти договір (оферта)
1. Зміна економічного устрою сприяла зміні доктринального розуміння порядку укладення договору, що потягнуло законодавче закріплення двох послідовних юридично значимих стадій: 1) пропозиція однієї сторони про укладення договору (оферта); 2) прийняття пропозиції укласти договір (акцепт). Необхідно вказати, що не зовсім вірним є виділення третьої стадії - отримання інформації про акцепт стороною, що направила оферту. Оскільки доведення інформації про акцепт є вираженням назовні погодження з офертою, що є ні чим іншим як однією із складових стадії акцепту. Порядок укладення цивільно-правового договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення цивільних прав і обов'язків, що заснована на звернених на зустріч діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту договору, шляхом їх вільного волевиявлення [117, с. 87]. Способом є дії певного виду, через які досягається певна мета. Тому способами укладення цивільно-правового договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору. Оферта є дією, а протиправні дії не можуть бути предметом зобов'язання [159, с. 27]. Тому формуюча договір оферта повинна відповідати вимогам законності та не повинна містити протиправних положень. Деякі дослідники діями щодо укладення договору називають тільки такі, що здійснюються зовні та звернені до іншої сторони [261, с. 142]. Зазначене не є точним, оскільки звернення до суду про примушення укласти публічний договір також є дією по укладенню договору. Точніше сказати, що правове регулювання загального порядку укладення договору проявляє себе на стадії його укладення, з моменту вираження назовні стороною своєї пропозиції бути пов'язаною конкретним договором. Нормативно-логічна послідовність порядку укладення договору виражається у досягненні правового результату через юридично визначені стадії його формування.
На нашу думку, необхідно розрізняти загальний і спеціальний порядки укладення договору, відповідно до чого, визначаються стадії його укладення. Загальний порядок укладення договору проявляє себе у формуванні договору в порядку, передбаченому в ст.ст. 641-646 ЦК і складається з таких стадій: організаційна стадія, на якій визначаються учасники майбутнього договору, виробляються проекти договору, встановлюються правила договірного процесу; стадія узгодження умов договору, на якій перевіряється дієздатність сторін договору, права сторони на об'єкт договору або можливість виконання робіт чи надання послуг тощо; стадія укладення договору, на якій волевиявленням сторін надається необхідна форма, здійснюється реєстрація договору в порядку встановленому законом для окремих видів договорів. Спеціальний порядок передбачає укладення договорів, які мають свої особливості і залежить від способів укладення договору (аукціон, конкурс, біржовий спосіб). Необхідно підкреслити, що загальний порядок укладення цивільно-правового договору не включає стадію погодження його умов за протоколом розбіжностей, хоча, ми не відкидаємо можливість обумовлення і використання сторонами такої стадії для укладення між ними договору. Судовий порядок укладення договору є окремою стадією, що регулюється спільно матеріальними і процесуальними нормами законодавства, з тією особливістю, що волевиявлення сторін затверджується судовим рішенням та вступає в дію з моменту вступу в законну силу самого рішення суду.
В літературі висловлено думку, що широке трактування порядку укладення договору, засноване на його правовому визначенні, підтверджує недосконалість останнього [156, с. 82]. Договір є правовою категорією, а тому, на нашу думку, встановлення порядку та наслідків його укладення може здійснюватись тільки шляхом нормативно-правового регулювання. Таким чином, широке юридичне трактування порядку укладення договору свідчить лише про значний обсяг відносин, що регулюються цим інститутом.
Історична генеза інституту договору показує, що в суспільних формаціях з примітивним обміном товару, оферта не набула особливого значення. Але конкурентна боротьба виробників товарів і послуг та планування діяльності на майбутнє, посилили обмін взаємними обіцянками з розрахунком на обмін діями і визначили передумови появи юридично значимої оферти [192, с. 233; 196, с. 176].
Оферта (від лат. оffero - пропоную) - це пропозиція укласти договір, яка містить всі його істотні умови [183, с. 43]. На нашу думку, оферту необхідно визначати як адресовану чітко визначеній особі пропозицію про укладення договору, що містить всі істотні умови майбутнього договору, виражає згоду оферента бути пов'язаним її умовами, породжує для оферента обов'язок укласти договір з моменту її отримання вказаною особою та вимагає повного і безумовного її акцепту. Автори проекту ЦК (ч. 1 cт. 673) під офертою пропонували розуміти пропозицію укласти договір, що адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, що зробила пропозицію, вважати себе пов'язаною договором у разі її акцепту. Отже, тільки чітко виражений кінцевий намір особи вступити в конкретний договір є офертою. В ЦК не міститься визначення оферти і не здійснюється її розмежування з поняттям запрошення зробити пропозицію укласти договір, а також не вказується на адресованість оферти конкретній особі. Натомість вказується, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (п. 2 ст. 638 ЦК), а пропозиція укласти договір (п. 1 ст. 641 ЦК) має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Отже, законодавець не відкинув поняття оферти, запропоноване в проекті, але розмістив частини цього визначення в різних статтях ЦК.
Відповідно до положень Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів ві