РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НАРАХУВАННЯ
І ВИКОРИСТАННЯ АМОРТИЗАЦІЇ
2.1. Класифікація методів нарахування амортизації та їх представлення в економіко-математичному вигляді
Орієнтація на Європейські інтеграційні процеси потребує від нашої країни приведення нормативно-правової бази бухгалтерського обліку до норм та принципів Європейського Співтовариства. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стандартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині.
Визначення напрямів та механізмів удосконалення амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності в державі є ключовим питанням у Концепції амортизаційної політики [1].
Про необхідність подальшого вдосконалення амортизаційної політики в Україні вказує Фукс А.Е. у праці [49]. Автор провів аналіз відношення до нової системи амортизації з боку науковців і керівників підприємств, і цей критичний аналіз діючої системи амортизації виявив певні переваги та недоліки системи амортизації, яка міститься в стандарті бухгалтерського обліку "Основні засоби" [6].
Костенко В.В. у праці [50] розглянув недоліки та переваги існуючої системи нарахування амортизації, визначив проблему оцінки основних фондів, тобто грошового виразу її вартості, і відзначив, що амортизаційна політика призвела до перетворення амортизації в податкову знижку. Таким чином, на його думку, амортизація більше не є складовою частиною витрат виробництва або збагачення. Також автор надав пропозиції щодо удосконалення обліку основних фондів стосовно приведення визначення основних фондів в Інструкції і класифікаторі у відповідність з їх економічною природою.
Житний П. у праці [51] пропонує концептуальний підхід до формування амортизаційної політики, який допоможе об'єднати інтереси як окремих господарюючих суб'єктів так і держави. Зокрема він пропонує розподіляти суми амортизації на постійну (нормативну) і змінну частини. Змінну частину автор назвав комерційною амортизацією, яка не пов'язана з функціонуванням засобів праці і тому є негативним явищем в економіці. Для ослаблення її впливу автор пропонує оподатковувати змінну частину амортизації. Тоді при випуску продукції низького попиту підприємства повинні або не збільшувати норму амортизації (за рахунок використання прискорених методів амортизації), або платити податок за перевищення нормативу. Також автор пропонує оподатковувати нормативну і змінну частини амортизації у випадку використання засобів праці після їх нормативного терміну експлуатації.
Деякими авторами [52, с. 208-209] пропонується оподатковувати майно підприємства, що залишається в експлуатації після повного погашення його вартості, тобто припинення нарахування амортизації. Така зміна амортизаційної політики допоможе стимулювати відновлення основних засобів, завдяки реальному визначенню підприємствами термінів їх корисного використання.
Виговська Н.Г. у праці [17] запропонувала науково-обґрунтовані рекомендації і пропозиції щодо удосконалення методики визначення зносу, виділила напрями удосконалення обліку амортизації основних засобів і нематеріальних активів.
Питанням амортизаційної політики з боку держави та підприємства приділено також увагу у працях [53-59] авторів (Білик І.А., Борисенко М.А., Євсєєва О., тощо).
Однак актуальним залишається поглиблене дослідження показників та чинників, які впливають на здійснення раціонального підходу до вибору підприємством методу амортизації та терміну корисного використання об'єктів основних засобів з урахуванням очікуваного зиску від використання цих об'єктів.
Суб'єкти підприємництва отримали можливість самостійно визначати амортизаційну політику підприємства, керуючись п.п. 23, 28 П(С)БО 7 "Основні засоби" [6]. На рис. 2.1. приведені показники, які встановлює керівник підприємства наказом про облікову політику. Це - термін корисного використання та усі чинники, які необхідно врахувати при його визначенні; ліквідаційна вартість; ціновий критерій для віднесення необоротних матеріальних активів до малоцінних чи дорогоцінних. Ці показники обираються підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічної корисності від використання основного засобу (інструменти амортизаційної політики підприємства були розглянути у підрозділі 1.2.).
Рис. 2.1. Показники, які необхідні для нарахування амортизації основних засобів, що встановлюються наказом про облікову політику підприємства
Керівнику підприємства при встановленні терміну корисного використання кожного об'єкта основних засобів необхідно врахувати очікувані потужність та продуктивність об'єкта, фізичний та моральний знос, правові або аналогічні обмеження щодо його експлуатації. Також цей термін визначають, виходячи з корисності об'єкта основних засобів. Тому для конкретного об'єкта він може бути і коротший, ніж нормативний (технічний тощо) термін експлуатації.
Дуже важливим є раціональне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного терміну використання) конкретних видів основних засобів із врахуванням багатьох чинників, зокрема, загальної фізичної довговічності й економічності, капітального ремонту основних засобів, умов їх експлуатації, часу настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.
Підприємству необхідно також врахувати гроші, які можна одержати від реалізації (ліквідації) необоротного активу після закінчення терміну його експлуатації - тобто ліквідаційну вартість.
У наказі про облікову політику керівник підприємства також встановлює ціновий критерій для віднесення матеріальних необоротних активів до малоцінних чи дорогоцінних. Тобто, керівник затверджує розмір вартості активу, у залежності від якого необоротний матеріальний актив буде ві