Угорська вишивка Закарпаття ХІХ ­ першої чверті ХХ ст. (Художньо­функціональні та стилістичні особливості).

РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ УГОРСЬКОЇ ВИШИВКИ ЗАКАРПАТТЯ
ХІХ - ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТ.
Вишивка становить найбільшу частку народних художніх промислів Закарпаття. Народні промисли у цьому реґіоні мають багатовікову історію. Це зумовлюється розвитком ремесел, які виникли за умов натурального господарства. Великий вплив товарного виробництва стимулював їх розвиток, завдяки чому звичайні функціональні вироби перетворювались у витвори мистецтва. Цей факт і став підгрунтям для виникнення такого виду народної творчості, як вишивка.
У 896-1920 та 1939-1944 рр. територія Закарпаття входила до складу Угорщини [73]. Понад тисячу років народне мистецтво та ремесла етносів Закарпаття складали різноманітну палітру культури Угорщини, в якій знайшли своє місце румуни, словаки, половці, хорвати, словени, а також українці. Тому історія угорської вишивки Закарпаття ХІХ та першої чверті ХХ ст. щільно пов?язана з історичними подіями та суспільно­політичними процесами, які проходили в Угорщині.
Історичні зміни, які відбувались у процесі формування угорської вишивки були нерозривно пов'язані із традиціями, що відчутно перегукуються із слов'яно-германськими та алтайськими, де домінуюча роль належить саме слов'янським. Це зауважує ще у 1925 р. відомий угорський етнограф Рохеім Гейза у праці "Magyar nephit es nepszokasok" ("Угорські вірування та традиції"). Про такий факт свідчить також подібність слов'яно-угорських традицій обробки коноплі та прядіння ниток [79].
За словами М. Станкевича, мистецька традиція в історичному контексті поділяється на первісно-синкретичну, елітарну й етномистецьку, слід виявити ті основні чинники, за якими можна ідентифікувати угорську вишивку Закарпаття [91, 67].
Виходячи із функціональних особливостей мистецької традиції визначимо, що найважливішою функцією в угорській вишивці є стереотипна, суттю якої, є мистецько-концептуальне, типове рішення мистецької ідеї, що містить досвід особи і частину спадщини, яка найбільше відображена у так званій "панській" вишивці на Закарпатті.
На території Закарпаття тенденції угорської вишивки не відзначаються особливою мінливістю. Кожне місто та село мало більше спільних, ніж відмінних рис у пластиці декору, колориті та структурі композиції орнаменту [81]. Поряд з місцевостями, де дуже інтенсивно використовувалось оздоблення вишивкою, зустрічаються і такі осередки серед угорського населення, де мистецтвом вишивання займалися зрідка, а в деяких селах його взагалі не практикували. Процес розвитку народної угорської вишивки можна розглянути на основі збережених зразків тільки від XVII ст. На основі цих експонатів, які знаходяться в Угорських етнографічних музеях, можна яскраво простежити процес формування, розвитку та занепаду стилістики у вишивці, який відбувався протягом чотирьох століть [124]. Інформація про угорську вишивку Закарпаття, яка зберігається в етнографічних музеях України та Угорщини є обмеженою, дуже часто навіть немає їх датування.
Вишивка угорців досить яскраво представлена експонатами з Березької жупи. Мистецтво шитва тут було панівним серед видів прикладного та декоративного мистецтва.
Згадка про одну із найдавніших угорських вишивок Закарпаття датується 1859 р., коли угорський етнограф Шандор Густріні у газеті "Vasarnapi uysag" опублікував статтю про історію села Вілок, у якій згадує, що, крім реформаторського молитовного дому, який "від 1556 року звеличує славу Бога", неабиякої уваги заслуговують вишиті скатертини23, особливо одна з них, чотири краї якої оздоблені гарними квітами, повністю вишиті золотими нитками. Автор статті зазначив, що цей унікальний за красою витвір вишила Ганна Лелесі у 1585 р. Крім опису, Густріні також додає графічну ілюстрацію цього виробу, яку, на превеликий жаль, в цій газеті не опубліковано [136]. З архівних матеріалів міста Берегово маємо відомості, що на початку ХVІІ ст., під час панування трансильванських князів Ракоціїв у Мукачівському замку був заснований вишивальний гурток, де навчали мистецтву вишивки турецькі майстри та майстрині. Саме у цей період в народній термінології починає формуватися поняття "torok szekfu" "турецька гвоздика" та з'являються рослинні мотиви із стеблами, які взаємно перетинаються (рис. 2.5), що вказує на наявність турецьких елементів в угорській вишивці загалом. Проте в самому Мукачеві вишивання не було настільки поширеним, як у його передмісті, околицях міста Берегова, та села Береги (в період Австро-Угорської імперії мало статус міста) [116].
Традиційними для Закарпатських угорців є лінійно-силуетні орнаменти, які зустрічаються в народній, а також у дворянській вишивках (рис. 2.6). Вони вражають своєю простотою та графічністю, яка свідчить про початкові, архаїчні форми творчого самовираження угрів. Ця вишивка відрізняється кольоровою гамою та технікою виконання, де переважають ланцюжкові, тамбурні шви. Старовинних аналогів цієї вишивки залишилося дуже мало.
Найдавніший виріб із лінійно-силуетним орнаментом зберігається у селі Такош комітату Берег. Він датується 1668 роком (рис. 2.3) [146]. Цей унікальний витвір випадково знайшла у комоді реформаторської церкви етнограф Шарлота Чісар-Фелгош у 90-х роках ХХ ст. Цікаво, що - ця вишивка у церковному обліку упродовж багатьох століть була зазначена як звичайна ганчірка, внаслідок чого, вважає Ш.Чісар-Фелгош, вона збереглася до наших днів. Тут бачимо вишиті мотиви конюшини, які ритмічно повторюються по периметру серветки. На чотирьох кутах виробу розташовані комбіновані композиції, утворені із двох мотивів - трипелюсткової конюшини, яка виростає із виноградної лози замість винограду. Трипелюсткові угорські мотиви належать до найдавніших декорів, які мають тюркське походження. Ними оздоблювали різні металеві вироби, руків'я шабель, а також "suweg" (конусовидний шпиль, який увінчував чоловічий головний убір угорця) (рис. 3.1)24.
Одна із вишитих скатертин реформаторської церкви