Внутрішній економічний механізм інтегрованих металургійних комплексів

РОЗДІЛ 2
ЗАКОНОМІРНОСТІ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ІНТЕГРОВАНИХ МЕТАЛУРГІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ
2.1. Комунікаційні зв'язки та економічні відносини структурних одиниць підприємства
Аналіз існуючих бізнес-моделей господарювання, як вже зазначалося у підрозділі 1.1 свідчить про поширення підприємств, створених за принципами інтеграції (об'єднання та концентрації виробничих ресурсів).
Найбільш широко проблеми створення та функціонування інтегрованих структур висвітлюються у теоретичних розробках інституціональної школи [76, 143]. Концепція економічних інститутів, тобто різноманітних правил, зв'язків, умов, що визначають господарську діяльність, має міждисциплінарний характер та може бути використана при дослідженні інтегрованих виробничих структур. Однією з перших теоретичних концепцій, що обґрунтовує передумови виникнення та переваги великих інтегрованих компаній в межах інституціонального підходу, є концепція інтернаціоналізації Р. Коуза. В основі концепції покладено уяву про взаємодію господарюючих суб'єктів з використанням механізму ринкових угод. Угода - трансакція виступає, як найменша одиниця ділової активності, яка має вартість. Витрати на заключення угод Р. Коуз називає "трансакційними витратами". Об'єднання ринків проміжної продукції в межах однієї компанії, за Р. Коузом є наслідком мінімізації витрат на заключення ринкових угод. При цьому вказується на граничність зростання розмірів підприємства - на певному етапі витрати ієрархічної структури стають більшими за рівень трансакційних витрат. В межах концепції Коуза найбільш привабливою є стратегія міжгалузевої диверсифікації. Однак за умови, що витрати диверсифікації не перевищують витрати на розширення початкової сфери діяльності компанії, в тому числі шляхом вертикальної інтеграції. Таким чином, у відповідності з концепцією інтерналізації диверсифіковані концерни, конгломерати представляють собою механізм перерозподілу витрат, ефективність якого визначається їх організаційними структурами у порівнянні з ефективністю ринкових механізмів. При цьому, концепція інтернаціоналізації має ряд недоліків, які обмежують її використання для аналізу організаційних структур конгломератів, насамперед, неможливою є кількісна оцінка більшої частини трансакційних витрат, не виділяються фактори їх формування [87].
Свій подальший розвиток теорія інтерналізації отримала у працях О. Вільямсона. Найбільший синергічний потенціал за О. Вільямсоном формується за умов централізації фінансової та облікової діяльності, а також при організації централізованих розрахункових центрів компанії. Слід відмітити, що О. Вільямсон також вказує на існування зворотніх зв'язків між стратегією підприємства та її організаційною структурою, а також відмічає, що вторинна диверсифікація є наслідком дивізіональної структури: успішний поділ управління на два рівня - стратегічний і оперативний, спонукає диверсифікований концерн до придбання нових непрофільних виробництв. Конгломерати, за таких умов, розглядаються як наслідок структурної реорганізації підприємства [17].
Серед альтернативних теоретичних концепцій, що містять підходи до вивчення міжгалузевої інтеграції, окремо можна виділити теорію агентських угод та теорію прав власності. Дані теорії базуються на дослідженні процесів протиставлення інтересів власників капіталу і менеджерів компанії. Теорія агентських угод (А. Берль, Г. Минз, М. Йенсен, К. Бодро, Г. Демсец) передбачає існування ринку поглинань, в результаті яких, зазвичай, змінюється керівництво компанії. Таким чином, обмежуються можливості професійних менеджерів щодо здійснення ризикових проектів та невиправдано широкої диверсифікації.
Серед праць по теорії агентських угод окремо слід виділити роботи Г. Демсеца. В статті, присвяченій питанням специфічності активів і структурі вертикальних відносин, Г. Демсець визначає конгломератну фірму як: "склад спеціалізованих знань і ресурсів, які потрібні для того аби ці знання запрацювали" [87, с. 234]. За Г. Демсецем фірми і галузі мають укласти модель економічної організації, яка враховує потребу у здобутті знань у більш спеціалізований спосіб, ніж той, в який вони будуть використанні. Діями робітників, які виготовляють певний вид продукції, використовуючи певні знання, мають керувати ті особи які володіють (більшими) знаннями. Право керівництва може бути придбано шляхом укладання довго- та короткострокових угод, а значить частково залежить від розміру трансакційних витрат. Чим більший обсяг знань використовується при виробництві товару, або чим більше потрібно спеціалізованих знань, тим більш обгрунтованим стає право одних керувати іншими. Розподіл цього права на керування працівниками і керування покупцями товару має значення для визначення меж вертикальної інтеграції. Вертикальну інтеграцію, за Г. Демсецем, можна розглядати як джерело зменшення витрат на придбання інформації (або специфічних знань) [87, с. 234-235].
У відповідності з теорією прав власності (П. Джосков, Б. Кляйн) підприємство - це система договірних відносин використання засобів виробництва та послуг виробничого характеру, що призводять до розподілу сфер прийняття рішень та відповідальності власників по зобов'язанням підприємства.
П. Джосков в якості пояснення причин виникнення вертикальних взаємовідносин виділяє:
* інвестиції, які є специфічними для даного виду діяльності;
* асиметричну інформацію;
* витрати на укладання, моніторинг і забезпечення виконання контрактних взаємозобов'язань.
Розвиваючи положення теорії трансакційних витрат, П. Джосков висуває припущення, що управління контрактними відносинами систематично змінюється залежно від ступеня спеціалізації активів. На думку П. Джоскова, ринки використовуються для посередництва у неспецифічних трансакціях. Мірою нарощування спеціалізації активів стають гібридні контрактні форми, а ієрархія (вертикальна інтеграція) зберігається для трансакцій з великою взаємозалежністю [87, с. 170-176].
В працях Б.