РОЗДіл 2
КОРДОНИ ЯК чинник НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ
2.1. Еволюція соціокультурного змісту політичних кордонів
Чіткі уявлення про кордон, з одного боку, є наслідком існування стійкої
ідентифікації в соціумі, з іншого – стають чинником, що формує стабільні
соціально-політичні відносини в межах окресленої території.
Образи кордонів постають у структурному відношенні як особливе явище, де
тимчасові і просторові параметри нерозривно злиті у відповідних знаках і
символах [122, c. 43]. Типологічною характеристикою будь-якого образу кордону є
його «динамічність», яка обумовлює процес його актуалізації, постійний
«плебісцит». Образ реального історико-географічного простору структурується за
рахунок локалізації й інтерпретацій політичних подій, що відбуваються в
регіоні.
Рівень стійкості таких образів визначає рівень стабільності територіальної
ідентичності і соціально-політичної лояльності населення території. Таким
чином, регіональна ідентичність складає основу конструювання регіону як
соціально-політичного простору [377, с. 85]. Територія здатна поставати
політичним ресурсом, базою для політичної і соціальної мобілізації населення.
Формуються особливі територіальні / регіональні політичні культури, що
проявляються в особливому сприйнятті загальнонаціональних проблем (наприклад, в
Україні історико-етнографічні регіони: Закарпаття, Слобожанщина, Південь –
чітко виокремлюються на електоральних картах).
Процес формування образів політичних кордонів характеризується як
взаємопроникнення, переплетення, згусток різних символів, знаків, ідей кордону,
що маркірують простір [212; 217; 257], причому стрижневим маркером виступає не
більш стабільний, а політично актуальний маркер. Маркери і символи політичних
кордонів більш мобільні і вільніше трансформуються, ніж культурні, етнічні,
мовні і географічні.
Репрезентації образів політичних кордонів пов'язані з символікою, що
характеризує динаміку бар’єрності і контактності кордонів. Бар’єрність кордону
може виражатися символікою колючого дроту і прикордонних вишок (кордон між
країнами Варшавського договору і Західною Європою в 1950-1980-х рр.), а
контактність і проникність – документом, що гарантує вільне переміщення через
кордонами (паспорт громадянина, учасника Шенгенської угоди, тощо).
Зміни контурів реальних кордонів, їх причини і наслідки пов'язані з
модифікаціями образів кордонів. У процесі інтерпретації образу можуть виникати
додаткові контексти – цивілізаційні, культурні, регіональні [183, с. 16-28;
322], які розширюють предмет розгляду. Таке розширення можливо завдяки трьом
засобам: 1). використання стійкого образу певного кордону при інтерпретації
образів кордонів в інших цивілізаційних регіонах [14, с. 163-195]. У цьому
випадку відбувається формалізація ментально-географічного простору; 2)
представлення певного кордону визначеного типу (політичного, економічного,
культурного) як кордону іншого типу. Так, політичний кордон можна представити
як економічний, цивілізаційний чи культурний кордон. Тут відбувається
ускладнення (нашарування) образів кордонів, оскільки один образно-символічний
ряд (образ політичного кордону) «накладається» на інші. Тут існує небезпека
заміщення одного образу кордону іншим, який не відповідатиме первісним задачам;
3) розгляд визначеного кордону як специфічного кордону-регіону, в межах якого
формуються спосіб життя населення, образні і знакові системи. У реальності це
можуть території будь якого розміру. Наприклад, Придністровська республіка в
сучасній Молдові може бути представлена як специфічний регіон-кордон, якщо
розглядати її як особливий випадок молдовсько-українсько-російського
політичного і культурного кордону. У цьому випадку можлива втрата специфіки
образу кордону, його змістовне «розчинення» у дослідженні регіонального
образу.
Можливі різні стратегії репрезентації образів кордонів – пряма і непряма. При
першій образ кордону є похідним від фактично існуючого кордону. Він пов'язаний
зі знаками і символами кордону (прикордонні стовпи, митниця, застава, кордон,
форма і т.д.), із прикордонними ритуалами (обмін офіційними документами на
кордоні, зустріч послів, перехід кордону). Сюди також входять «історичні
спогади», які апелюють до кордонів минулого, поняття, що актуалізують образи
втрачених територій.
Друга стратегія має зворотній характер: образна форма кордону легітимізує
створення кордону. Вона орієнтована на образи політичних кордонів, для яких
візуальні символи і знаки, визначені ритуали відіграють роль чинника, який
підтверджує їх. У цьому випадку спостерігається підкреслена ритуальність нових
кордонів у зв'язку з акцентом на новий кордон території і формування державної
національної ідеї.
Непряма стратегія заснована на зосередженому, загостреному відношенні
суспільства певної історичної епохи на проблемі кордонів і співвідношенні
кордонів різних типів (природних, етнічних, політичних, культурних). Така
стратегія ефективна в періоди швидких змін державної території в наслідок воєн,
освоєння нових земель, розпаду держави, коли суспільство намагається усвідомити
обґрунтованість змін, «встигнути» за зовнішніми подіями.
Широкий інтерес приймає обговорення так званих природних кордонів держави,
прикладом яких є кордони Франції у XVII ст.[33, с. 271-289] чи Російській
Федерації на початку 40-х рр. ХХ ст. [286, с. 112-119], локальні ділянки
сучасного державного кордону України зі Словаччиною, Румунією.
Політична ситуація обумовлює вибір стратегії інтерпретації образу кордону:
екстенсивну (розширювальну) чи інтенсивну (таку, що ущільнює образ). Розширенн
- Київ+380960830922