Розділ 2.
ОБ'ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ.
Клініко-функціональні дослідження були проведені у 122 хворих з міофасціальними больовими синдромами цервікобрахіальної та люмбосакральної локалізації (52 чоловіків і 70 жінок) у віці від 18 до 74 років, що склали три вікові групи: молодого віку (18-34 років) - 36 осіб, середнього віку (35-59 років) - 49 осіб і літнього віку (60-74 роки) - 37 осіб. Випробувані відбиралися в результаті комплексного обстеження серед 216 осіб, направлених на лікування з діагнозом шийний, поперековий або розповсюджений остеохондроз", "вертеброгенна цервікобрахіалгія або люмбоішіалгія". Головними умовами добору була наявність мміофасціального больового синдрому, верифікованого за сучасними критеріями (Travell J., Simons D., 1983, 1992; Иваничев Г.А., 1990, 1997; Fischer A., 1991), а також відсутність органічного ураження центрального і периферичного відділів нервової системи та клінічно значимих супутніх захворювань.
У всіх хворих у клінічній картині реєстрували: 1) скарги на біль різного ступеня вираженості в паравертебральних ділянках, плечовому поясі і поясі нижніх кінцівок, звичайно однобічну, спонтанного характеру або пов'язану з рухами; 2) одиночні або множинні м'язові ущільнення, болючі при пальпації або спонтанно з асиметричною вираженістю у випадку наявності МФТП по обидва боки; 3) обмеження обсягу рухів у бік розтягування ураженого м'яза; 4) значне посилення болючості при розтягуванні м'яза з МФТП і ослаблення її після короткочасного опору пацієнта розтягуванню; 5) типовий зразок викликаного чи спонтанного відбитого болю від МФТП.
Провокуючими факторами теперішнього загострення в 65,6% випадків були біомеханічні (підняття великої ваги, неспритний або некоординований рух, вимушене збереження незручної пози, тривала фізична робота), у 24,6% пацієнтів температурні (загальне чи місцеве переохолодження), у 5,7% випадків психоемоційні (хронічний стрес, гостра психотравма), у 4,1% спостережень виявити провокуючі фактори не удалося.
Результативність комплексного лікування з включенням фізіопунктури і постізометричної релаксації м'язів з'ясовували в порівнянні з контрольними даними, отриманими у хворих, яким призначалася тільки загальноприйнята терапія (фармакотерапія, апаратна фізіотерапія і масаж). З хворих, які спостерігалися, за допомогою рандомізації було сформовано 2 групи: основна група - 62 чол., які одержували лікування за розробленим способом, і контрольна група - 60 чол., яким проводили проводили загальноприйняте лікування.
Клінічне обстеження, поряд із загальноприйнятими методами, включало оцінку інтенсивності болю за допомогою візуальної аналогової шкали довжиною 100мм (Мелзак Р., 1981). Ця шкала мала тільки два позначення - на краю ліворуч "болю немає", а праворуч - "нестерпний біль". Хворому на підставі самої загальної оцінки (дуже добре, добре, середньо, погано, дуже погано), а також по інтенсивності болю в спокої і при рухах пропонувалося вибирати одну з п'яти оцінок (немає болю, легкий, середній, сильний і нестерпний біль).
Мануальна діагностика передбачала кінестезичну пальпацію уражених м'язів з ідентифікацією просторових орієнтирів МФТП і ступеня болючості досліджуваного м'язового пласта, а також визначення напрямків розтягуючих рухів для проведення постізометричної релаксації м'язів (Иваничев Г.А., 1990, 1997).
Для порівняльної оцінки болючості МФТП різних ділянок і її динаміки в процесі лікування проводили тензоалгезиметрію (Fischer A., 1986, 1991; Reeves J. et al., 1986; Веселовский В.П. і ін., 1990). Вимірювали больовий поріг МФТП шляхом підвищення тиску на болючу точку з підсиленням 0,2 кГ/см2 доти, поки хворий не заявляв про появу почуття болю.
З метою визначення обсягу рухів у шийному відділі хребта використовувалася кутометрія, що дозволяє проводити виміри в трьох площинах (сагітальній, фронтальній і горизонтальній). Після визначення абсолютних показників обсягу рухів у досліджуваному відділі хребта обчислювали коефіцієнти флексії (КФ), екстензії (КЕ), латерофлексії (КЛФ), ротації (КР) (Билялов М.Ш. і ін., 1980):
КФ = Ф(н)/Ф(о), де
Ф(н) - кут флексії шийного відділу хребта в нормі (700), Ф(о) -флексія у обстеженої особи;
КЕ = Е(н)/Е(о), де
Е(н) - кут екстензії в нормі (700), Е(о) - екстензія у обстеженої особи;
КЛФ = ЛФ(н)/ЛФ(о), де
ЛФ(н) - кут латерофлексії в нормі (350), ЛФ(о) - латерофлексія у обстеженої особи;
КР = Р(н)/Р(о), де
Р(н) - кут ротації шийного відділу хребта в нормі (800), Р(о) - ротація у обстеженої особи.
Визначали ступінь обмеження рухів на поперековому рівні. Для цього оцінювали обсяг максимально можливих рухів у поперековому відділі за допомогою визначення симптому Ласега, кількісну характеристику якого здійснювали в градусах із застосуванням також кутометрії.
Біоелектричну активність м'язів вивчали за допомогою глобальної і локальної електроміографії (Ludin H., 1980; Гехт Б.М. і ін., 1980; Зенков Л.Р., Ронкин М.А., 1991). У випадку глобальної електроміографії здійснювалося дослідження поверхневими електродами м'язів, що містять МФТП, на четирьохканальному електроміографі Mg-440 фірми "Медикор". Реєстрували ЕМГ у стані максимального розслаблення м'язів (у спокої), синергічних змінах м'язового тонусу, максимальному довільному скороченні. Для кількісного аналізу робили вимір величини потужності біоелектричної активності досліджуваних м'язів за допомогою вмонтованого інтегратора (постійна часу 200 мс). Розраховували коефіцієнт асиметрії (КА) і коефіцієнт дихальної синергії (КДС):
М(н) - М(б)
КА = -------------------------------- ? 100%, де
М(н)
М(б) - потужність біоелектричної активності болючого м'яза, що містить МФТП, при довільному скороченні з максимальним зусиллям, М(н) - потужність біоелектричної активності симетрично розташованого однойменного м'яза на неболючій стороні при д