РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У КОНТЕКСТІ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА
Коли суспільство виступає як дієвець у міжсуспільній взаємодії, здатний продукувати інтенції за фатичним, стратегічним чи комунікативним зразками, здійснюється визнання його місця, а також стратегій та очікувань інших суспільств стосовно нього у ситуації взаємодії. Таким чином, відбувається самоідентифікація суспільства згідно до його відповідності критеріям, зумовленим внутрішніми та зовнішніми чинниками соціокультурного кшталту: співвіднесення життєсвіту та унікальних рис, виокремлення сфер Свого, Іншого та Чужого. Процеси інтеграції сприяють зближенню суспільств і, відповідно, висвітленню розбіжностей та спільного у сферах їх культурних та соціальних набутків. Інформація, якою відверто чи неявно обмінюються учасники міжсуспільної взаємодії, впливає на формування зазначених сфер та регулює взаємний вплив суспільств та зміни, що відбуваються в процесі побудови спільного простору. Тому саме ідентифікація суспільства у, принаймні, двох вимірах: встановленні ідентифікації зі спільним простором, утвореним в процесі комунікації, та протистоянні суцільній асиміляції внаслідок об'єднання з іншими суспільствами, - є складовою міжсуспільної комунікації в контексті виникнення суспільних метаутворень.
2.1. Проблематика самоідентифікації сучасного суспільства
2.1.1. Самоідентифікація сучасного суспільства розглядається фахівцями з дещо суперечливих позицій, які, однак, поєднуються акцентом на пошуку та
збереженні унікального у надходженні потоку універсального. Але розуміння унікального та універсального, а також оцінка їх ролі та наслідків диспропорції цього співвідношення різниться від автора до автора.
2.1.1.1. П р о б л е м и с а м о б у т н о с т і т а л і д е р с т в а: С. Г а н т і н г т о н т а З. Б ж е з и н с ь к и й. С. Гантінгтон у роботі "Захід: унікальність versus універсалізм" наводить заперечення стосовно універсальних ознак західних культурно-цивілізаційних зразків. Та говорячи про модернізацію й економічний розвиток як такі, що не вимагають культурної вестернізації, а, навпаки, сприяють відродженню місцевих культур і відновлюють належність до них членів суспільства [213, c. 91], він звертає увагу на "парадокс демократії" як механізм виникнення антизахідник тенденцій у незахідних суспільствах, що сприймають західну систему виборів як цивілізаційний зразок. Такі колізії самоідентифікації, на його думку, співпадають з виникненням локальних та глобальних конфліктів світоглядного характеру на місцях стику носіїв суперечливих цивілізаційних концептів, що претендують на унікальність не ізольовану, а експансивну. Ствердження власної самобутності та опір тискові вестернизації, що спостерігаються серед незахідних країн, є особливо болісним питанням для представників витончених культур, негнучких стосовно впливу. Інструментальні культури, що йдуть на запозичення певних елементів інакшого для збереження базисних ціннісних орієнтацій, таким чином роблять спробу не тільки самоствердження, а й самозбереження за умов зазначеного тиску. Тому експансіонізм Заходу випливає з недоліків формування ідентичності західних суспільств, які переоцінюють універсальність пропонованих культурних та моральних цінностей та, водночас, схильні недооцінювати рівень самоідентифікації суспільств, орієнтованих в іншій ціннісній площині. Зокрема, піднесення пошуків ідентичності та відродження культурних набутків, що формувалися діахронічно, тісно пов'язане з підвищенням модернізації та зменшенням залежності від Заходу тих суспільств, які обрали реформізм як стратегію взаємодії цивілізацій [140, c. 124]. Таким чином, фаза інтенсивної взаємодії цивілізацій, якою, за оцінкою С. Гантінгтона, є доба сучасності, є
надзвичайно складною в контексті самовизначення суспільства, особливо, беручи до уваги утопічність та безплідність спроб відторгнення чи сліпого копіювання цивілізаційних зразків, що наполегливо пропонуються експансивними суспільствами. Формування ідентичності через знання, тобто визначення власного та розуміння й адекватне сприйняття зовнішнього, його особливостей та відмінностей саме як критеріїв інакшості є принциповим для усіх рівней взаємодії суспільств (психологічного, комунікативного, соціально-політичного та рівня культурних традицій [140, c. 126]), як розширеної інтерпретаційної діяльності суспільств у складі цивілізацій.
Проблеми, з якими зіткається встановлення ідентичності у серцевинному для західної цивілізації суспільстві Сполучених Штатів Америки, висвітлюються у роботі З.Бжезинського "Велика Шахівниця". Америка як багатокультурне суспільство має декілька уразливих сфер: по-перше, мультикультуралізм заважає їй досягти консенсусу стосовно взаємодії з іншими суспільствами за умов відсутності "дійсно масової та широко відчутої прямої зовнішньої загрози [67, c. 211]"; по-друге, особистий гедонізм та соціальний ескапізм, які володарюють у масовій культурі, негативно впливають на формування "доктринерської мотивації, інтелектуальної відданості та патріотичної винагороди [ 67, c. 212]", що їх З.Бжезинський виокремлює як критерії самоідентифікації американського суспільства на кшталт цивілізаційного лідера. Незважаючи на ці протиріччя, дедалі сильніше домінування ідеї "лідерства" у ідентичності західного світу, зокрема, Сполучених Штатів, представляє виклик самоідентифікації інших суспільств. Адже відокремлення прозахідних асоціацій є проблематичним, коли йдеться про принципи та цінності лібералізму й демократії, широко засвоювані у добу сучасності суспільствами та у тій чи іншій інтерпретації додані до їх самоідентифікації. З. Бжезинський зауважує, втім, "певну грубуватість" попри "велетенську привабливість" культури, що претендує на універсальність, але не має достатнього базису для диктування своїх ціннісних орієнтацій, зупиняючи свій вплив там, де зменшується вага економічного домінування. Таким чином, ідентичність, що формується під впливом паралельного