РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ І ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Комплекс використаних методик при обстеженні хворих на гонартроз
2.1.1. Методики обстеження опорно-рухового апарату хворого на гонартроз.
Діагноз ОА виставляли на основі діагностичних критеріїв American College of
Rheumatology (1990) [79]. Гонартроз діагностували на підставі наступних
клініко-анамнестичних і клініко-рентгенологічних симптомів:
Можливі комбінації клініко-анамнестичних симптомів:
1. Біль у колінному суглобі.
2. а) хруст протягом більшості днів попереднього місяця;
б) ранкова скутість при активному русі не менше 30 хв.;
в) вік понад 37 років.
3. а) крепітація;
б) ранкова скутість мінімум 30 хв.;
в) кісткова деформація.
4. а) відсутність крепітації;
б) кісткова деформація.
Клініко-рентгенологічні симптоми:
1. Біль (найчастіше вдень) у колінному суглобі протягом попереднього місяця;
2. - типова для артрозу синовіальна рідина (якщо немає результату дослідження
синовіальної рідини, то замість цього враховується вік не менше 40 років);
- ранкова скутість щонайменше 30 хв.;
- крепітація при активних рухах.
3. Краєві кісткові розростання.
Використовували класифікацію ОА, рекомендовану у 2003 році для клінічного
застосування робочою групою з Асоціацій ревматологів та ортопедів-травматологів
України [79].
Ступінь прогресування ГА оцінювали за М.Г.Астапенко (1979) [34, 96] і визначали
його перебіг: повільно прогресуючий, швидко прогресуючий і без помітного
прогресування. Рентгенологічну стадію ГА визначали за J.H. Kellgren i
J.S.Lawrence (1957). Згідно цієї класифікації виділяють три стадії ОА за
ступенем дегенерації суглобового хряща і відповідних компенсаторних явищ.
Маніфестний реактивний синовіїт діагностували за допомогою клінічних,
інструментальних і лабораторних даних [4, 40]. Число уражених суглобів
визначали за кількістю суглобів, в яких, хоча б періодично, виникав типовий
біль “механічного характеру” і (або) визначені типові для ОА деформації
(вузлики Гебердена або Бушара) та/або виявлені рентгенологічні ознаки ОА.
Протокол обстеження хворих на ОА поєднував визначення наступних
клініко-функціональних тестів, які дозволяли оцінити стан суглобів, ступінь
суглобової декомпенсації, а також дієвість проведеного лікування:
1) Суглобовий індекс за Річі (1968) в модифікації П.Лі з співавт. (1975) [50,
64, 75]. Метод ґрунтується на складанні ступенів чутливості суглобів при
пальпації або при пасивних рухах у випадку ураження хребта і кульшових
суглобів. Болючість суглобів оцінювали за чотирьохбальною системою.
2) Альгофункціональний індекс Лекена визначали методом опитування хворого про
характер больового синдрому (час виникнення, максимальна дистанція пересування
без болю, тривалість ранкової скутості суглобів, труднощі у
самообслуговуванні); відповіді оцінювали в балах. Ступінь тяжкості ГА за
Лекеном визначали наступним чином: 1-4 бали – слабкий, 5-7 – середній, 8-10 –
виражений, 11-13 – значно виражений і вище 14 – максимально виражений [198].
3) Візуальну аналогову шкалу болю (ВАШ) – 10-сантиметрова шкала, на якій 10
відповідає максимальній силі больового синдрому, 0 – відсутність болю.
Виділяють також наступні градації больового синдрому: 2 бали (або 2 см) –
помірний біль, 4 бали – середній біль, 6 балів – сильний біль, 8 балів – дуже
сильний біль, 10 балів – максимальний біль [64].
4) Метод нейтрального нуля для визначення обсягу рухів у колінному суглобі.
5) Функціональний індекс Лі. Визначається за допомогою опитувальника, який
містить 17 запитань, котрі з’ясовують можливість виконання певних елементарних
побутових дій з врахуванням участі різних суглобів [75]. Максимальна сума балів
при визначенні функціонального індексу Лі дорівнює 51 балу.
6) Кількість нападів реактивного синовіїту впродовж періоду спостереження за
хворими (12 місяців).
7) Потреба в НСПЗП. Проводили оцінку потреби в анальгетиках до і після
проведеного лікування. Дози НСПЗП, які приймали хворі, перераховували на 150 мг
диклофенаку. Так, цій дозі відповідають 1100 мг напроксену, 2400 мг ібупрофену,
100 мг індометацину, 300 мг флурбіпрофену, 20 мг піроксикаму, 300 мг
кетопрофену [142]. Потребу в НСПЗП визначали до початку лікування, через 6 та
12 місяців.
Клініко-функціональні тести визначали при поступленні хворого до стаціонару
після взяття на облік, через 14 днів, а також через 6 і 12 місяців. Усім хворим
проводили рентгенографію колінних суглобів у двох проекціях за стандартною
методикою для встановлення рентгенологічної стадії ГА. Усім хворим також
визначали загальний аналіз крові з підрахунком кількості еритроцитів,
лейкоцитів, швидкості зсідання еритроцитів (ШЗЕ) загальновідомими методиками.
2.1.2. Методика проведення артроскопічних втручань та артроскопічна оцінка
глибини ураження хряща і внутрішньосуглобових змін при гонартрозі.
Артроскопічні втручання на колінних суглобах провели 160 хворим, які
знаходились під спостереженням. Лікувально-діагностичні втручання проводили за
допомогою артроскопічного комплексу фірми “Stryker” (США). Діагностичну
артроскопію виконали всім хворим як перший етап оперативного лікування, котрий
мав вирішальне значення у визначенні характеру і об’єму наступної лікувальної
артроскопії. Здійснили її під загальним знеболенням. Кінцівку знекровлювали
турнікетом. Артроскопічні доступи були традиційні: передньо-медіальний та
передньо-латеральний. Втручання розпочинали промиванням суглоба фізіологічним
розчином у кількості 300-400 мл, під час якого з порожнини суглоба видаляли
змінену синовіальну рідину та продукти кістково-хрящової деструкції. Сутність
діагностичного етапу втручання полягала у проведенні
- Київ+380960830922