Розділ 2
ЕВОЛЮЦІЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКІВ І ВЗАЄМОВПЛИВІВ
АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
у Х - на початку ХХ ст.
Ніщо не виникає на порожньому місці, й будь-яке намагання виявити чинники і фактори, які впливали на розвиток того чи іншого явища, неминуче призводитиме до історичної ретроспективи. Тому й звернення у даному дисертаційному дослідженні до проблем розвитку адміністративно-територіального устрою українських земель з часів Київської Русі й закінчуючи періодом адміністративно-територіальних перетворень Центральної Ради має на меті, перш за все, виявити й показати передісторію того відправного плацдарму, з якого Радянська влада розпочала активні пошуки й перетворення на ниві адміністративного устрою держави у 1920-1930-і рр.
Київська Русь. Численні дослідження фахівців - М.О. Дьяконова [108], С.В. Юшкова [363], Б.О. Рибакова [277], Б.Д. Грекова [84, 85], В.В. Мавродіна [191, 192], І.Я. Фроянова [343, 344], В.М. Рички [265, 266], А.А. Горського [73, 74, 75], М.Ф. Котляра [163] та ін. [38, 107, 125, 250, 327, 342] - засвідчують, що перші київські правителі у своїй діяльності менше всього керувалися високими ідеалами створення могутньої держави з великою територією, - скоріше мова може йти про їхнє бажання дістатися нових джерел збагачення. Великий князь насамперед був купцем, і діяльність його зосереджувалася в царині торгівлі між слабо пов'язаними містами, чиї залоги збирали данину й забезпечували певний громадський порядок [204, с. 67-68]. Примітивна політична організація, надто великі відстані, значна ізольованість перешкоджали створенню об'єднаного політичного цілого - через це перші київські князі мали обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена [53, с. 43]. Свої права вони забезпечували грубою силою, на яку була спроможна їхня дружина: відомо, що княгиня Ольга (945-964) - дружина Ігоря й правителька в пору неповноліття свого сина Святослава Ігоревича - швидко і жорстоко помстилася древлянам за смерть чоловіка. Але вона добре усвідомлювала необхідність упорядкувати збирання данини - тому Ольга здійснює перші в Київській Русі "реформи", чітко встановлюючи поділ на землі, волості, міста і села, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.
Правління Володимира (978-1015) започаткувало нову добу в історії Київської Русі. Він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії, і здійснював більш конструктивний підхід до управління державою; саме за його князювання Русь почала утверджуватися як цілісне суспільство і єдина держава. Володимир посадив власних синів (він мав 12 "законних" синів) по великих містах і землях своїх володінь, створивши тим самим систему т.зв. "родового сюзеренітету".
Ярослав Мудрий у розподілі земель і політичної влади застосовував принцип старшинства у рамках родини. Як відомо, Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. Смерть великого князя мала далекойдучі наслідки для процесів розвитку давньоруської державності. Його заповіт синам записаний у літописі під тим же 1054 роком. Звертаючись до синів, Ярослав мовив: "Се же поручаю в собе место старейшему сыну моему и брату вашему Изяславу Киев; сего же послушайте мене, якоже послушаете мене... А Святославу даю Чернигов, а Всеволоду Переяславль, а Игорю Володимер, а Вячеславу Смолинеск" [249, с. 108].
Короткий літописець, який супроводжує текст Новгородського Першого літопису, конкретизує картину земельних пожалувань Ярослава дітям: "И разделиша землю: и взя вятши (більше за інших - І.С.) Изяслав - Киев и Новгород и ины городы многы Киевьскыя в пределех (Київської землі - І.С.); а Святослав - Чернигов и всю страну Вьсточную и до Мурома; а Всеволод - Переяславль, Ростов, Суждаль, Белоозеро, Поволожье" [224, с. 469].
Дотепер історики держави і права сперечаються щодо внеску цього Ярославова ряду в зміну політичної організації, характеру і форми влади на Русі. Одні, як наприклад, А.Е. Пресняков і С.В. Юшков, вважали, що він не вніс нічого в неї нового, відбивши родово-патріархальні відносини у князівській родині і державі [257, с. 35, 37; 379, с. 320]. Інші, як В.О. Ключевський, - що ряд установив порядок родового старійшинства у заміщенні князівських столів і заснував систему сюзеренітету-васалітету в правлячому класі [148, с. 183-184]. На наш погляд, друга думка уявляється більш обґрунтованою.
Як представляється, ряд 1054 р. був для свого часу новаторським документом, котрий фактично вперше встановив порядок престолонаслідування на Русі. Літописець розповідає, як перед смертю Ярослав Мудрий сказав улюбленому сину Всеволодові: "Сыну мой!... Аже ты подасть Бого приатъ власть стола моего по братьи своей, с правдою, а не с насильем..." [249, с. 142]. Ще В.О. Ключевський побачив у цих словах доказ того, що Ярославів ряд 1054 р. передбачав передачу Києва за принципом від старшого брата до наступного за віком, тобто в порядку родового старійшинства [148, с. 183].
За задумом Ярослава, як тільки в котромусь із князівств звільнявся престол, кожен із синів піднімався на щабель вище, аж доки не сягав вершини всієї системи - київського престолу. Надаючи в такий спосіб кожному синові можливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути сімейних чвар. І хоча деякий час система ротації влади діяла успішно, передовсім завдяки співробітництву між трьома братами - Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з нездоланними перешкодами, оскільки ідея "ротації" влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу: успадкуванню її від батька до сина. Недаремно найбільш характерною рисою доби після Ярослава Мудрого стають жорстокі сутички між племінниками й дядьками. І лише у 1097 р., щоб покласти край цій ворожнечі, князі на своєму з'їзді у Любечі одностайно визнали право успадковування земель, які вони займали на той час; питання про Київ при цьому лишалося нерозв'язаним [358, с. 27-28].
З перемогою принципу спадкового престолонаслідування в