РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ІНТЕГРОВАНОЇ МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ
НА ІСТОРИКО-СТИЛЬОВІЙ ОСНОВІ
2.1. Комплексний підхід до системи музично-теоретичного навчання
Переведення музично-теоретичної підготовки майбутніх учителів музики на історико-стильову основу є дуже складним і багатоаспектним завданням, що потребує пошуку нових технологій та оптимізації існуючих методик. Серед актуальних напрямків удосконалення освіти музикантів (будь-якого профілю) провідне місце займає розробка та застосування комплексного підходу до процесу навчання та виховання, що відповідає нагальним потребам розвитку сучасної науки, культури та мистецтва.
Експериментальна робота зі впровадження комплексного підходу в навчальний процес ведеться в багатьох вищих навчальних закладах України та за її межами. Педагоги Київського, Ростовського педагогічних університетів, Київської, Московської, Санкт-Петербурзької та Литовської консерваторій займаються розробкою комплексних та інтегрованих курсів, головне завдання яких - формування цілісних знань про музичні явища, розвиток синтезуючих властивостей мислення та художнього сприйняття, економна організація освітньої діяльності за рахунок вилучення дублювань і неузгодженості в опануванні матеріалом споріднених дисциплін.
Таким чином, використання комплексного підходу як одного з оптимальних шляхів вирішення проблеми трансформації музично-теоретичної підготовки потребує дослідження його складових компонентів, ретельного сутнісного аналізу, вивчення досвіду застосування комплексності в педагогічній теорії та практиці.
Комплексний підхід не є новим, експериментальним результатом наукових пошуків сучасності. Він являється проявом глибокої наступності педагогічних ідей. Ще у 20-ті роки минулого століття у зв'язку з реформою музичної освіти, яка мала широкий культурно-виховний напрямок, намітилася якісно нова основа, яка ґрунтувалася на принципі цілісності. Останній отримав розвиток у концепціях музичної освіти Б.Яворського (цілісність музичного мислення) та Б.Асаф'єва (цілісне слухове сприйняття).
Однак, досягнення концепційного та методичного синтезу, на базі якого б відбувалась справжня взаємодія дисциплін, викликали найбільші труднощі у впровадженні комплексного підходу до музичної освіти в названий період. Далеко не всі плани та проекти перебудови навчального процесу були вдалими. Суб'єктивізм і недостатня зрілість теоретичних концепцій не сприяли їх довготривалості. Механістичне ставлення до вирішення цього завдання призвело до так званого "енциклопедизму", перевантаженості навчального плану, багатопредметності, а головне - до десистематизації та роздрібненості знань.
Цінність розглянутих педагогічних пошуків полягає, насамперед, у постановці завдання даного підходу до музичної освіти. Деякі з питань, не втративши своєї актуальності, знайшли своє продовження в наукових дослідженнях 80-х років ХХ ст. У цей період варіанти комплексності та форми її впровадження розроблялися, по суті, в кожній галузі науки.
Основні досягнення з даної проблеми висвітлено в працях Т.Баранової, Г.Виноградова, Т.Іванченко, І.Котляревського, Н.Миронової, Н.Смоляги, В.Фоміна, М.Шрейдера та ін. [23, 51, 95, 125, 162, 241, 263, 286].
Вагомий внесок у розробку комплексного підходу до освітнього процесу музикантів зроблено Проблемною науковою лабораторією музики та музичної освіти (ПНІП) при Московській консерваторії. Цим питанням наукова організація займалася в широкому контексті - від виокремлення проблеми комплексності до спроб розробки теоретичних концепцій.
В умовах сьогодення система освіти орієнтується на продуктивно-розвиваючий інтегрований підхід. Він передбачає таке поєднання навчальних предметів, при якому відбувається складна внутрішня взаємодія та взаємопроникнення наукових знань. Зв'язок між дисциплінами здійснюється по схемі кругової взаємозалежності, коли одні фактори та компоненти знань, умінь і навичок природно визначають інші.
Метою даного параграфу є аналіз існуючих наукових розробок з проблеми "навчальної комплексності" та обґрунтування необхідності об'єднання музично-теоретичних дисциплін в інтегрований курс на історико-стильовій основі задля набуття майбутніми вчителями музики вміння орієнтуватися в історико-стильових процесах музичного мистецтва.
Основними ознаками комплексного руху є принцип системності та фактор цілісності. Методологічна системність спирається на такі поняття, як: система, організація, єдність. Система як цілісність, що являє собою поєднання закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин, неможлива без чіткої організації. Остання виступає чітким упорядкуванням, підготовкою або налагоджуванням системності. Єдність є сполученням предметів чи то явищ, які не можна відділити одне від одного.
Принцип цілісності взаємообумовлюється з принципами всебічності, відображення, детермінізму. Всебічність виражається в охопленні всіх сторін предмету та його зв'язків. Відображення, передаючи емоційно-оцінювальне ставлення об'єкта, орієнтує його на об'єктивність і конкретність розгляду предмету. Детермінізм вимагає розуміння обумовленості якісних характеристик - кількісними, структури - сутністю, форми - змістом, оскільки формується на основі причинної обумовленості явищ.
Однією з основних функцій комплексного підходу до освітнього процесу музикантів є формування загальної системи знань про музичне мистецтво. У результаті традиційного розділення предметів студенти отримують певну сукупність знань, але вона є відмінною від тієї системності знань, понять і навичок, що набувається при застосуванні комплексних форм навчання. Великий дидакт Я.Коменський підкреслював: "Все, що знаходиться у взаємному зв'язку, повинно викладатися у такому ж зв'язку [120, c. 287]". Музична мова як система складається зі своїх взаємопов'язаних елементів: лад, гармонія, фактура, метро-ритм, голосоведення тощо. Ці елементи, які є предметом вивчення різних дисциплін музично-теоретичного циклу, мають опановуват