Вы здесь

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності пенсійних фондів

Автор: 
Ковальова Наталія Миколаївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
0405U005016
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ ТА
ЇЇ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Аналіз регулювання інвестиційної діяльності іноземних пенсійних фондів

Інвестиційна діяльність є одним з основних напрямів державного регулювання КПФ в усіх країнах, де існують такі фонди. Правову основу державного регулювання в кожній країні складає національне законодавство. Країни-члени ЄС також керуються законодавством ЄС. Необхідно відмітити, що в деяких країнах певна роль також відводиться саморегулюванню на ринку інвестиційних послуг. Реалізація механізму державного регулювання в кожній країні передбачає наявність державного органу (державних органів), до повноважень якого (яких) входить регулювання, контроль та нагляд за інвестиційною діяльністю з активами КПФ.
Необхідно відмітити, що на ефективність діяльності КПФ впливає не тільки результат інвестування пенсійних активів, а також інші параметри функціонування КПФ. Серед найбільш значущих слід відмітити режим оподаткування та правила оцінки активів. В цій роботі ми дослідимо виключно ті аспекти регулювання, що безпосередньо торкаються управління активами КПФ.
На підставі узагальнення законодавства та практики державного регулювання інвестиційної діяльності КПФ в іноземних країнах, [8, 58, 65, 79, 90, 91, 92, 93, 94, 98, 99, 100, 105, 107, 115] ми можемо констатувати, що зазначене регулювання має два основні напрями - інституціональний, тобто регулювання суб'єктів, що здійснюватимуть управління активами КПФ, та функціональний, що безпосередньо стосується процедур та методів здійснення управління активами. Сюди також слід додати інформаційний напрям в частині розкриття інформації про інвестиційну політику КПФ та про результати інвестування активів КПФ. В межах інституціонального напряму виділяються такі основні методи: встановлення інституціональних вимог до осіб, що здійснюють управління пенсійними активами, та регулювання розміру витрат на управління активами КПФ. В межах функціонального напряму виділяються такі основні методи: регулювання складу та структури портфелю КПФ; обмеження здійснення окремих операцій з активами КПФ; регулювання результатів інвестування активів КПФ.
Інституціональні вимоги передбачають визначення яким інституціям дозволяється здійснювати управління активами КПФ. Найбільш поширеною практикою регулювання є встановлення до суб'єктів, що мають намір здійснювати діяльність з управління пенсійними активами, спеціальних критеріїв та вимоги отримання спеціального дозволу (ліцензії). Одним з основних критеріїв допуску на ринок послуг з управління пенсійними активами є розмір капіталу інвестиційного керуючого. В законодавствах визначаються вимоги до мінімального розміру статутного та (або) власного капіталу керуючого активами, що встановлюється як абсолютна сума або у відсотках від обсягу активів КПФ в управлінні. Якщо встановлення такої вимоги, як умови для отримання дозволу (ліцензії) на провадження такої діяльності, розглядається як регуляторний "бар'єр" для входження нових компаній на ринок (особливо, коли має місце відокремлення активів фонду від активів керуючого активами) мінімальний обов'язковий розмір статутного капіталу повинен встановлюватися як абсолютна сума та по мірі розвитку фінансового ринку переглядатися.
Виходячи з того, що по отримання ліцензії на управління пенсійними активами можуть звертатися вже існуючі компанії, більш логічною видається встановлення вимоги до мінімального розміру власного капіталу, що можна вважати засобом гарантування стійкості системи. Як правило, мінімальний рівень власного капіталу інвестиційного керуючого пов'язується з обсягом активів КПФ в його управлінні. Такий механізм можливо розглядати як надійний захисник від ризику невиконання зобов'язань керуючим активами у випадку, коли існує гарантія мінімальної доходності та зобов'язання керуючого покривати нестачу доходності за рахунок власного капіталу.
Висуваються вимоги і до керівних осіб керуючого активами. Найпоширенішими вимогами є дієздатність та правоздатність таких осіб; наявність спеціальної вищої освіти (у сфері фінансів та інвестиційної діяльності); відсутність судимості; наявність досвіду роботи в галузі інвестиційного менеджменту. Також вимагається, щоб такі особи в минулому не були керівниками або посадовими особами юридичних осіб, що були визнані банкрутом або піддані консервації, санації, примусовій ліквідації під час керівництва таких осіб.
Необхідно відмітити, що об'єктом регулювання у багатьох країнах є також інвестиційна діяльність, здійснювана самим інвестиційним керуючим як зі своїми власними коштами, так із коштами інших, ніж КПФ, осіб (найчастіше, це кошти інвестиційних фондів). Таке регулювання має форму встановлення (з метою зниження агентських, інвестиційних та морального ризиків) переліку заборонених до здійснення інвестиційним керуючим операцій. Узагальнюючи відповідний досвід іноземних країн, до складу такого переліку слід віднести такі заборонені операції:
1) випускати інші види цінних паперів, крім акцій;
2) залучати позичкові кошти від банків в розмірі, що є більшим розміру власного капіталу;
3) придбавати цінні папери афілійованих осіб та здійснювати інші угоди з афілійованими особами;
4) надавати позики будь-якими способами;
5) здійснювати операції з набуття або відчуження активів КПФ, коли іншою стороною угоди виступає інвестиційний керуючий активами, інвестиційний фонд або інший суб'єкт, активами якого управляє такий керуючий.
На нашу думку, обмеження, вищевикладені у пунктах 1-4 є обґрунтованими у випадку, коли за законодавством інвестиційний керуючий відповідає власним капіталом за завдані ним пенсійному фонду збитки, або коли відсутня вимога щодо підтримання власного капіталу у визначеному розмірі. Заборона, викладена у пункті 5, є безспірною, так як запобігає "переливанню" коштів між клієнтами інвестиційного керуючого, а також між ним та його клієнтами.
Важливою складовою механізму регулюв