розділ 2.2);
Також нами врахований багаторічний досвід автора та інших розробників карт щодо проблем оновлення карт різного типу.
В основу визначення УОСК закладений проміжок часу, протягом якого здійснюється найкоротший та найменш змінюваний етап в процесі старіння карти. Причому при будь-яких відомих на сьогодні виробничих технологіях - етап тиражування. Фактично цей процес вимірюється годинами, інколи - днями. Таким чином, нам представляється доцільним цю особливість тривалості етапу старіння використати за визначення однієї умовної одиниці виміру часу старіння карти (1УОСК).
Експертно-оцінкова тривалість етапів старіння карт подана у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1Тривалість старіння карт при застосуванні різних технологій створення
(з І половини ХХ ст.)Процес старінняТривалість старіння в умовних часових одиницях (УОСК)періодиетапитрадиційні
(паперові)з використанням пластиківкомп'ютерніІ
створення картизбір, систематизація та обробка матеріалу50503-5розробка
та укладання5030-4010-20підготовка
до видання3010-151-2видання
(тиражування)111ІІ
використаннявикористання
(до оновлення) 500-?500-?> 2-5ІІІ
оновленняоновлення30-5030-50<2-5 (можливе періодичне безперервне оновлення)ІV
використання після оновленнявикористання (зберігання)
після оновлення???
Слід наголосити на існуванні загальних тенденцій, які стосуються спроб змінити часові проміжки окремих етапів старіння карти.
Перша тенденція стосується намагання скоротити перший період старіння - процес створення карти на основі удосконалення виробничих технологій. Це добре прослідковується з початку ХХ ст. при переході від традиційних паперових технологій до технологій із використанням пластиків (друга половина ХХ ст.) і далі - до комп'ютерних технологій (кінець ХХ ст.).
Ця ж тенденція стосується і самого процесу оновлення. Якщо за традиційними технологіями оновлення було, по суті, прискореним процесом первинного картоукладання та перевидання, то при сучасних комп'ютерних технологіях його можна здійснювати постійно (про це мова йтиме у розділі 3).
Друга тенденція стосується спонтанного скорочення періоду часу старіння карти протягом першого періоду її існування - між збором матеріалу та її виданням.
Постніков О.В. вказує, що для карт, створених до XVIII ст., вік даних досягає 2-3 століття, для карт XVIII-XIX ст. - уже близько 50 років [196, с. 18], у той час як для сучасних топографічних карт цей вік досягає 5-25 років.
2. 1. 3. Т е м п и с т а р і н н я з м і с т у к а р т. Цей процес залежить від інформаційного навантаження кожної карти, що, в свою чергу, відображає специфіку об'єкта картографування через відповідні показники.
Можливість і необхідність розгляду цього поняття обумовлені двома обставинами: різною часовою швидкістю зміни характеристик окремих природних та соціально-економічних об'єктів і явищ, а також вимогами користувачів щодо достовірності даних. Наприклад, для історика, що розглядає історичні події певного періоду, карти того часу завжди будуть актуальними, а для роботи сучасного землевпорядника потрібні карти, що відображають останні дані розмежування земель тощо.
З огляду на викладене, можна розрізнити окремі групи карт, які виділяються за такими темпами старіння змісту:
- умовно-швидкі темпи, характерні для тих карт, старіння змісту яких найбільш очевидне, і цей факт можна визначити найпростішими методами, зокрема, візуально. У першу чергу, загальногеографічні карти різних масштабів, серед яких найуживанішими є топографічні. Можна вважати, судячи із нормативних документів, які регламентують терміни їхнього оновлення, що допустимі терміни старіння складають: для густонаселених районів - 5-7 років; для середньонаселених - 8-10 років; для малонаселених, у т.ч. гірських та лісових - 10-15 років [246, с.18]. Такими ж приблизно старіють (якщо не більш прискореними) темпами морські навігаційні та лоцманські карти;
- швидкі темпи старіння властиві більшості соціально-економічних карт, що обумовлено внутрішніми властивостями цих карт, головними з яких є: відносно дрібний масштаб картографування і генералізація при складанні карт - просторова та кількісна; використання певних способів картографування. Ці властивості унеможливлюють протягом певного часу зіставити фактичні зміни в характеристиках явищ та об'єктів, які початково показані на карті, оскільки ці характеристики передаються узагальнено, тобто відбиті їхні середні просторові положення чи певний кількісний інтервал, в межах якого існує кожен натуральний показник;
- повільно-спонтанні темпи старіння властиві картам природних об'єктів та явищ, характеристики яких не змінюються протягом тривалого часу (карти ґрунтів, рельєфу, клімату, рослинності тощо);
- стрибкоподібні темпи старіння проявляються у тих карт, достовірність змісту яких залежить від результатів проведення певних офіційних заходів. Яскравий приклад таких карт - це карти населення, що укладаються за результатами переписів населення;
- стрибкоподібні спонтанні темпи старіння характерні всім без винятку картам. Така ситуація обумовлена двома чинниками: перший - це певна зміна соціально-політичних умов життєдіяльності суспільства, що вимагає докорінного перегляду змісту карт (для різних груп карт різна ступінь перегляду). Другий чинник - це необхідність картографічного відображення нових наукових концепцій щодо розуміння суті певних явищ та об'єктів.
Авторське бачення та розуміння процесу старіння карт представлено на рис. 2.1.
2.2. Методичні підходи до оцінки старіння карт
Загальне уявлення про стан старіння карт формується на основі результатів дослідження достовірності відображення на них окремих елементів карти. Є різні методичні підходи такого дослідження [32, 56, 57, 60, 91, 116, 145, 147, 282 та ін.]. Одним із них є методика, за допомогою якої вираховують загальний кількісний показник стану старіння карти [147, 152 та ін.].
Розглядаючи зміст карти як