РОЗДІЛ 2
ІКОНОБОРСЬКІ ВПЛИВИ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ: ЇХ ВИТОКИ, ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ТА
НАСЛІДКИ
2.1. Історичні витоки та можливі шляхи проникнення іконоборських уявлень на
територію Київської Русі.
Перед тим як з’ясувати питання щодо існування іконоборських уявлень в Київській
Русі, пригадаємо, що вперше іконоборство виникло і сформувалось у Візантійській
імперії в період (726-843 рр.), який був дуже важким, довготривалим і
суперечливим. Оскільки іконоборство за змістом являло собою строкату суміш
уявлень багатьох єретичних вчень попередніх епох, то й після перемоги у
Візантії іконошанування іконоборські ідеї поступово почали проникати в
різноманітні єретичні течії і розповсюджуватися далеко за межами імперії.
Таким чином подібні єретичні вчення, що містили іконоборські ідеї, в міру
поширення християнства частково проникали і на територію Київської Русі. Один з
відомих церковних істориків – Макарій (архієпископ Харківський), вважав що все,
що відбувалося в грецькій церкві, повторювалось і на Русі серед перших
християн. “Там були гоніння з самого початку на віруючих: подібні ж гоніння
неодноразово відбувалися і в межах нашої землі; там з’являлися одна за одною
єресі і розколи: багато з них проникали й до нас; там проти єресей, розколів і
взагалі, для упорядкування церкви, існували собори: в цих соборах дуже часто
приймали безпосередню участь і пастирі з наших земель”. [162, с.138-139]
Стосовно питання про час проникнення іконоборських уявлень на територію Русі –
можна з упевненістю сказати, що вони почали потрапляти на слов’янські землі
разом з християнством ще в період іконоборства у Візантії (VІІІ – ІХ ст.),
особливо через Крим, де було чимало грецьких колоній. Адже за археологічними
даними, в VІІ – VІІІ ст. активність слов’янських переселенців в Криму зростає.
Церковний історик А.Карташев повідомляє, що “Візантійська церква, особливо в
період своїх східних по крові і культурі династій – Ісаврійської, Аморійської
(тобто з 710 р.), відриваючись через іконоборство від Риму і Заходу,
наполегливо розвивала християнсько-імперську місію на своєму ближньому Сході
(від Дунаю через Чорномор’я і Кавказ до Волги)”. [118, с.84] З “Житія Стефана
Сурозького”1
[1 Прим. автора: вивчення «Житія»(виконане В.Г. Васильевським, а пізніше
М.В.Левченко) показало, що в ньому відображені реальні історичні події, що
відбувались в кінці VІІІ – першій чверті ІХ ст. ], можна дізнатися, що на
кінець VІІІ – початок ІХ ст. припадає експедиція слов’янського (руського) князя
Бравліна, який прийняв хрещення. [24, с.38-39] Як бачимо у всіх містах
Причорномор’я, з якими приходилось мати справу русичам, – Херсонесі, Судаку,
Керчі, Тмутаракані – християнство вже пустило своє глибоке коріння. Тому його
розповсюдження у Східній Слов’янщині на межі VІІІ – ІХст. було найбільш гострою
і актуальною проблемою. Саме в цей час Русь починає ближче знайомитися і з
ідейним надбанням християнства. Звернемо особливу увагу на те, що саме в період
знайомства Русі з християнством Візантія переживала важкі часи іконоборської
смути.
Саме під час іконоборських акцій у Візантії була найбільша місіонерська
активність в Криму. [158, с.185] Північно-східний Крим перетворився в свого
роду місце заслання для стійких прибічників ортодоксії. Практика заслань в Крим
незгідних з політикою Константинопольської церкви існувала ще до іконоборської
доби. Наприклад, один із борців проти монофелітського вчення, папа Мартін І,2
[2 Прим. автора: Папа Мартін І приставлений до лику святих і латинською, і
східною Церквами.] був звинувачений у 653 році в політичних і релігійних
злочинах та відправлений в кримський Херсонес. [101, с.355]
В Криму також перебував і проповідував захисник іконошанування – Стефан
Сурозький. Одні дослідники вважають, що життя Стефана – вигадка і
фальсифікація, інші ж (В.Васильєвський, М.Левченко, П.Толочко, В.Зубарь,
Ю.Павленко, С.Ляшевський) впевнені, що воно відображає реальні історичні події,
що відбувались в кінці VIII – першій половині ІХ ст. Наприклад, В.Васильєвський
довів, що він був сучасником Феодора Студита. З “Житія” Стефана можна
довідатись про події в давній Русі і Таврійському півострові в першій чверті ІХ
ст. Місто Сурож в Таврії, до якого прибув Стефан, знаходилось під владою
Хазарського каганату. Коли Стефан побачив, що “більша частина жителів перебуває
в ідолопоклонській нечесті”, – він почав проповідувати і “хрестити невірних”.
[297, с.12] За Льва ІІІ Ісавра, після початку гонінь проти ікон у 730 році, він
приїжджав до Константинополя, де вступив в конфлікт з імператором-іконоборцем і
навіть потрапив за ґрати, але був визволений імператрицею Іриною. Інші джерела
містять згадки про Стефана Нового, який загинув смертю мученика від рук
іконоборців в 764 році, а деякі – про Стефана, єпископа Сугдейського, який був
присутній на соборі 787 року.
Отже у VІІІ ст. досить чітко прослідковується наявність греків-іконозахисників
в Криму, а саме в гірській частині Кримського пів-острова, де між 692 і 753
роками з’являється Готська єпархія. Відразу зазначимо, що згідно з думкою
М.Брайчевського, готи офіційно прийняли християнство ще в кінці ІV ст., але в
його аріанському варіанті. [24, с.9] Таким чином, східні слов’яни, на його
думку, не могли залишитися в стороні цього процесу, адже через кілька століть в
літературних пам’ятках Київській Русі можна спостерігати вплив аріанства. [80,
с.34] Тому і з іконоборськими ідеями готи, а пізніше руси-християни були цілком
знайомі. Крім того відомо, що в даній єпархії перебував “чернець Кирило,
намісник єпископа Готії”, який підписував рішення собору 787 року. [297, с.15]
Цей чернець був пред
- Київ+380960830922