РОЗДІЛ 2
ПРОБЛЕМА ОБҐРУНТУВАННЯ в АНТИЧНІЙ
І среднЬОВІЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА
2.1. Еволюція уявлень про підстави в історії ранньої античної філософії
Найбільш ранні спроби систематизації людського знання ознаменувалися пошуками
першооснов як підстав для вибудовування цілісної картини світу. Для
найдавнішого періоду цивілізації характерний релігійно-міфологічний спосіб
пояснення походження світу, місця в ньому людини й обґрунтування світового
порядку.
Універсальними підставами в релігійно-міфологічній картині світу є божества, що
нерідко уособлюють природні об’єкти і стихії – Сонце, Місяць, Небо, Землю,
Підземний світ, Океан тощо. Міфи про богів як творців усього сущого були
першими теоріями вихідних підстав або першооснов. Термін «теорія» тут є цілком
доречним, оскільки він утворений із двох коренів: theos – «бог» і orao –
«дивитися, бачити». Першими теорами називалися головні жерці, що як би
передбачили волю богів надалі ході подій.
Першооснова давніх міфологіях найчастіше тлумачиться як божество, що уособлює
Світло і Небо, що створюють Світовий Порядок і управляють ним. Ідею Управління
на підставах Права і Правди найбільш чітко видно в давньогрецькій назві
першооснови – архе. Архе етимологічно походить від arhontai – управляти,
панувати (пор. архонт – головний начальник, вища посадова особа в Афінах [307],
а також сучасне ієрархія). Ідея світової ієрархії характерна для найдавнішої
фази обґрунтування права як богоданого Закону (в індусів вищі божества дають
закони цареві Ману, вавілонський цар Хаммурапі одержує закони від бога Шамаша,
давньоєврейський пророк Мойсей – від Ягве, єгипетський фараон Ехнатон – від
бога Атона, критський цар Мінос – від Зевса і т.ін.). Таке обґрунтування є
неодмінною умовою легітимації як політичної влади, так і правопорядку в
«суспільствах, в яких право тісно пов’язане з релігією і становить її таємну
частину» [85, с. 26].
На зміну релігійним уявленням про першооснови філософія приходить як
універсальна раціональна метатеорія пошуку граничних підстав буття, свідомості
і діяльності.
В історії ранньої філософської думки в так званих фюсіологів іонійської школи
(Фалес, Анаксимен) першооснова-архе тлумачиться як основні природні елементи
сущого: земля, вода, повітря, вогонь тощо. Опоненти цієї школи – піфагорійці та
їхні послідовники тлумачать першооснову як чисті абстракції – спочатку як
числа, а починаючи з Геракліта, Анаксагора, Платона й Аристотеля – як Космічний
Розум (Logos, Noщs). Характерно, що Геракліт, ще не зважуючись цілком
відмовитися від традиції фюсіологів, тлумачить Логос як космічний Вогонь.
Наскільки дозволяють судити фрагменти ранніх давньогрецьких мислителів, до
Геракліта, Парменида, Зенона Елейського, Сократа і Платона філософія існувала
головним чином в імперативно-догматичному вигляді вже «готових» вчень, просто
постулюють ту або іншу підставу і залишаються без обґрунтування того, чому
обрано саме таку, а не іншу підставу. Тому цілком справедливою є скептична
оцінка Аристотелем цих вчень як просто «думок», не підкріплених належною і
розгорнутою аргументацією.
Проте, як показав В.Д. Титов [281], спроби аргументації можна помітити вже у
фрагментах творів Геракліта і Парменида. Своєрідність свого діалектичного
вчення про єдність протилежностей Геракліт пояснює тим, що «Цю-ось Мову (Логос
= Світовий закон) сущу люди вічно не розуміють і перш ніж вислухати, і
вислухавши один раз. Бо, хоча всі люди зіштовхуються прямо з цією-ось Мовою
(Логосом), вони подібні тим, що не знають її, даремно що узнають на досвіді
(точно) такі слова і речі, які описую я, розділяючи (їх) відповідно до природи
і висловлюючи (їх) як вони є. Що ж стосується інших людей, то вони не
усвідомлюють того, що роблять наяву, подібно тому, як це пам’ятають сплячі» (В
I ДК). Але цей фрагмент не містить зверненого до публіки у власному сенсі
обґрунтування, оскільки Геракліт навіть не припускає в інших людей знання про
Логос, а представляє самообґрунтування позиції самого Геракліта, який наполягає
на єдності й одиничності першооснови – «Не мене, а Логоса слухаючи, мудро
визнати, що все – єдине» (В 50 ДК).
При повній протилежності в розумінні методу пізнання Сущого Парменид згодний з
Гераклітом у тому, що Суще як першооснова – Єдине. Він розходиться з Гераклітом
у тому, що Суще слід тлумачити не як єдність протилежностей («У ту ж ріку
вступаємо і не вступаємо. Існуємо і не існуємо» – 107 ДК), а як монолітне,
нерозчленоване і принципово неподільне ціле:
« ... Одне існує
Лише Буття, а Ніщо не існує. Обміркуй
Це – і ти уникнеш дурного шляху відшукування
Також другого шляху, що вигадують невігласи
Люди про дві голови. Безпомічно розум їх блукає
Бродять вони навмання, глухі і разом сліпі.
Нісенітний народ! Буття і небуття тим же самим
І не тим самим кличуть. І шлях в усьому бачить
Зворотний» [63, с. 221].
Відволікаючись від загальновідомих подробиць в інтерпретації первинних підстав
у різних вченнях давньогрецької філософії, можемо зробити важливий попередній
висновок про те, що вже на найранніших етапах її розвитку виявилися три
дихотомії. Перша пов’язана з тлумаченням першооснов як таких, що фізично
сприймаються або як інтелектуально сприймаються (інтелігібельних); друга – з
опозицією монізму і плюралізму підстав; третя – з опозицією гомогенності
(однорідності) і гетерогенності (різнорідності) єдиної підстави. Ці дихотомії
задали змістовні осі проблемно-орієнтаційного поля методологічних пошуків
підстав для всієї подальшої історії філософії. Таким чином, міркування над
підставами вже в ранній період привели до розщеплення відповідної проблематики
на рефлексію про п
- Київ+380960830922