Цивільно-правова відповідальність юридичних осіб

РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЯК ВИЯВ ЇХ ЦИВІЛЬНОЇ
ПРАВОСУБ’ЄКТНОСТІ
2.1. Взаємозумовленість механізму цивільної відповідальності та конститутивних
ознак юридичної особи
2.1.1. Розгляд питань правового статусу особи (не має значення – йдеться про
фізичних чи юридичних осіб) передбачає виявлення юридично значимих чинників,
які уможливлюють повноцінну участь індивіда чи організації в тих чи інших
суспільних відносинах. У контексті цивільного права врахування зазначених
чинників, які водночас покликані характеризувати кожну окрему категорію осіб,
дозволяє законодавцеві найбільш зважено визначати певні юридичні факти, у
зв’язку з якими окремі особи постають як потенційні або дійсні носії певних
суб’єктивних цивільних прав і обов’язків.
Не дарма у розвинутому римському праві термін persona (який власне й
інтерпретують як “особа”) означав “юридично значимий момент особистості, що
задіяна у правовідносинах” [32, с. 108]. Отже, вихідним моментом у дослідженні
цивільної відповідальності юридичних осіб є з’ясування того, які з ознак
юридичної особи (і якою мірою кожна з них) зумовлюють юридичну і фактичну
можливість несення нею власної майнової відповідальності. Тобто йдеться про
виявлення юридично значимих передумов участі юридичної особи як боржника у
відносинах цивільної відповідальності.
Під час розгляду юридичних осіб та особливостей їх відповідальності слід
враховувати свого роду “двоїстість” природи юридичної особи: з одного боку,
начебто йдеться про певну правову абстракцію, однак водночас ця абстракція,
якщо її розглядати як правовий засіб, повинна не тільки
позначати, а й цілком предметно характеризувати організації, визнані суб’єктами
права. Такого роду характеристика має на меті виявлення тих ознак, що
становлять соціальне й економічне підґрунтя фактичної та юридичної спроможності
юридичних осіб діяти від свого імені відповідально, тобто як реальні суб’єкти
суспільних відносин, в яких юридичні особи беруть чи потенційно можуть брати
участь.
За належної розробки відповідної правової конструкції юридична особа постає
наче правова норма, безпосередньо “втілена” в суб’єкті права. Проте такий
погляд прийнятний лише щодо першої складової (тієї, що позначає, формально
ідентифікує) означеної вище “двоїстості” категорії “юридична особа”. Тільки з
урахуванням цього можна погодитися з Г.К. Шершеневичем, який вважав, що сам
термін “юридична особа” незаперечно вказує на те, що “своїм існуванням цей
суб’єкт зобов’язаний праву” [69, с. 115]. З тих самих позицій виглядає
природною і попервах не викликає серйозних заперечень та обставина, що в абзаці
1 частини 1 ст. 80 ЦК України зазначено, що “юридичною особою є організація,
створена і зареєстрована у встановленому законом порядку”. Уявляється, що це
формулювання ЦК України могло б бути наочним доводом на користь висновку І.П.
Грешникова, котрий називає юридичну особу “абстрактною правовою конструкцією,
яка дозволяє включити різні організованості до кола суб’єктів цивільного права
і одержати їм статус суб’єкта права” [70, с. 158]. Проте навряд чи на цьому
слід ставити крапку, оскільки не можна, визнаючи безумовну прерогативу держави
в питаннях встановлення сфери застосування правового засобу, позначеного як
“юридична особа”, відкидати зумовлену сукупністю конкретних
соціально-економічних факторів заданість змісту цього правового засобу. Адже не
сам по собі розсуд законодавця, а певні соціально-економічні потреби
суспільства, що досягло відповідного ступеня свого розвитку, визначають
необхідність визнання за окремими організаціями статусу суб’єкта права. Іншими
словами, уможливити повноцінне виконання функцій юридичної особи можна тільки
завдяки наявності в неї відповідних соціальних і економічних властивостей, що
їх називають ознаками юридичної особи. Ці ознаки визначають, зокрема, фактичну
можливість несення юридичною особою і реалізації її цивільно-правової
відповідальності.
Нормативна визначеність виникнення та подальшого існування юридичної особи
полягає в основному в двох ключових моментах. По-перше, юридичні особи можуть
створюватися винятково у формах, встановлених законом (частина 1 ст. 83 ЦК),
оскільки якоїсь природної їх форми не існує (чого не можна сказати про зміст
відповідної правової конструкції). По-друге, юридичну особу вважають створеною
з дня її державної реєстрації (частина 4 ст. 87 ЦК) і такою, що припинилася, з
дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина 2
ст. 104 ЦК). Тобто виникнення юридичної особи передбачає цілеспрямовану та
здійснювану у встановленій законом правовій формі діяльність, метою якої є
закріплення за новоствореною організацією статусу юридичної особи (через
здійснення її державної реєстрації). Однак головним для визначення суті
юридичної особи в контексті законодавчої регламентації є не згадані вище
формальні процедурні елементи набуття правосуб’єктності, а визнання за
відповідною організацією здатності мати такі самі цивільні права та обов’язки
(цивільної правоздатності), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою
можуть належати лише людині (частина перша ст. 91 ЦК). Адже вказана здатність
як така не може випливати безпосередньо з рішення органу державної реєстрації
чи з букви закону. Натомість її основою можуть бути певні соціальні та
економічні властивості, що як такі мають бути притаманними кожній організації,
котра відповідає універсальним критеріям юридичної особи. Тільки такі
властивості здатні уможливити участь організації в різних цивільних відносинах
– у відносинах цивільної відпов