РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕФЕКТИВНОЇ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ ТА МЕТОДІВ УТВОРЕННЯ ФОНДУ
ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ
Аналіз факторів дивідендної політики та методів утворення фонду виплати
дивідендів
Як вже зазначалося вище, існує дві основних проблеми, розв’язання яких
обумовлює необхідність розробки ефективної дивідендної політики: сталого
розвитку підприємства і забезпечення доходів акціонерів.
Взагалі є декілька підходів до формування дивідендної політики. Аналіз
факторів, що впливають на розмір виплати дивідендів, розуміння механізму їх
дії, є необхідною умовою обґрунтованого вивчення дивідендної політики та
підвищення її ефективності та дієвості.
Розгляд і аналіз відомих підходів щодо формування факторів дивідендної політики
[36;84] показав, що жоден з них не вміщує в собі усі найважливіші складові. І
саме тому є необхідною систематизація найважливіших факторів, що обумовлюють
дивідендну політику підприємства, яку пропонує автор дисертаційної роботи
(рис.2.1) . Розглянемо їх більш детально.
Рис. 2.1 Фактори, що впливають на дивідендну політику підприємства
1.Обмеження правового характеру.
Власний капітал корпорації складається з трьох крупних елементів:
- акціонерний капітал;
- нерозподілений прибуток;
- емісійний доход.
В більшості країн законом дозволена одна з двох схем - на виплату дивідендів
може витрачатися або тільки прибуток (прибуток звітного періоду і
нерозподілений прибуток минулих періодів), або прибуток і емісійний доход.
Оскільки податком обкладаються тільки отримані акціонерами дивіденди, а
відкладені до виплати дивіденди (нерозподілений прибуток) податком не
обкладаються, нерідко компанії не виплачують дивіденди, щоб уникнути податку. У
цьому випадку за розсудом місцевих податкових органів перевищення
нерозподіленого прибутку над встановленим нормативом (наприклад, в США він
дорівнює 250 тис. дол.) оподатковується.
Причина введення подібних обмежень криється в необхідності захисту прав
кредиторів і запобігання можливого “проїдання" власного капіталу підприємства.
Згідно з Цивільним кодексом України [91] рішення про виплату річних дивідендів
та їх розмір за акціями кожної категорії(типу) приймається загальними зборами.
Розмір річних дивідендів, затверджений загальними зборами, може відрізнятися
від розміру, рекомендованого наглядовою радою .
2. Податкові обмеження включають в себе:
-порядок оподаткування дивідендів;
-податкові пільги за реінвестованим прибутком.
3. Договірні обмеження.
Обмеження по дивідендній політиці, включені в установчі документи компанії.
4.Фінансові обмеження поділяються на:
1) заборгованість за зобов’язаннями з фіксованими виплатами:
боргові зобов’язання (кредити та облігації);
дивіденди по привілейованих акціях;
ліквідність компанії по зобов’язаннях перед акціонерами.
Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені лише в тому випадку, якщо у
підприємства є гроші на розрахунковому рахунку або грошові еквіваленти,
конвертовані в гроші, достатні для виплати. Теоретично підприємство може взяти
кредит для виплати дивідендів, однак це не завжди можливо і, крім того,
пов'язано з додатковими витратами. Таким чином, підприємство може бути
прибутковим, але не готовим до виплати дивідендів внаслідок відсутності
реальних грошових коштів. В Україні в умовах виключно високої взаємної
неплатоспроможності така ситуація цілком реальна.
5. Обмеження контрактного характеру.
У більшості країн розмір дивідендів, що виплачуються, регулюється спеціальними
контрактами в тому випадку, коли підприємство хоче отримати довгострокову
позику. Щоб забезпечити обслуговування такого боргу, в контракті, як правило,
обумовлюється або межа, нижче якої не може спускатися величина нерозподіленого
прибутку, або мінімальний відсоток нерозподіленого прибутку. В Україні подібної
практики немає; віддаленим її аналогом виступає обов’язок формування резервного
капіталу в розмірі не менш 25% статутного капіталу акціонерного товариства[22,
с.12].
6. Обмеження у зв'язку з розширенням виробництва.
Багато підприємств, особливо на стадії становлення, стикаються з проблемою
пошуку фінансових джерел доцільного розширення виробничих потужностей.
Додаткові джерела фінансових ресурсів потрібні як підприємствам, що нарощують
обсяги виробництва високими темпами (для придбання додаткових основних коштів),
так і підприємствам з відносно невисокими темпами зростання (для оновлення
матеріально-технічної бази). У цих випадках нерідко вдаються до практики
обмеження дивідендних виплат. Відома практика, коли в засновницьких документах
обумовлюється мінімальна частка поточного прибутку, обов'язкова до
реінвестування.
7. "Ефект клієнтури".
Як було зазначено вище, в основі дивідендної політики покладено загальновідомий
ключовий принцип фінансового управління - принцип максимізації сукупного
прибутку акціонерів. Розмір його за минулий період складається з суми
отриманого дивіденду і приросту курсової вартості акцій. Тому, визначаючи
оптимальний розмір дивідендів, загальні збори акціонерів повинні оцінювати: як
величина дивіденду може вплинути на ціну підприємства загалом.
Є й інші обставини, що пов'язують розмір дивідендів і інтереси акціонерів. Так,
якщо на ринку капіталів є можливості участі в інвестиційних проектах з більш
високою нормою прибутку, ніж забезпечується даним підприємством, його акціонери
можуть проголосувати за більш високий дивіденд.
Певні протиріччя можуть виникати серед самих акціонерів. Так, більш багаті
акціонери можуть наполягати на реінвестуванні всього прибутку з тим, щоб
уникнути податку; інші інтереси можуть бути у відносно небаг