Вы здесь

Індивідуально-диференційоване навчання читати молодших школярів

Автор: 
Суржук Тетяна Борисівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2006
Артикул:
3406U000499
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Дослідження ефективності індивідуально-диференційо­ва­ного навчання в системі
уроку читання
2.1. Вихідні позиції дослідного навчання, його зміст та методика проведення
2.1.1. Принципи організації навчання читати.
Метою уроків читання є формування в учнів першооснов самостійної читацької
діяльності, розвиток мовленнєвих і пізнавальних умінь, виховання особистості
школяра засобами художнього слова.
Головним у дослідному навчанні було втілення мети навчального процесу на уроці
з врахуванням груп дітей за успішністю (індивідуально-диференційоване
навчання), планування для них різних за складністю завдань; керування розвитком
навички читати та усунення труднощів, що пов’язані з технікою читання,
розумінням прочитаного, злиттям технічної і смислової сторін читання.
Зміст експериментальної методичної роботи полягав у забезпеченні
систематичного формування в учнів навичок правильного, свідомого читання,
виявлення рівнів сформованості способів читання та їх якостей у дітей. В основу
дослідження покладено такі методичні ідеї: 1) ура­ху­вання пізнавальних
можливостей і здібностей учнів, особливостей сприй­мання, пам’яті, їх розумової
діяльності; 2) втілення індивідуально-дифе­рен­ційованого навчання учнів за
використання їх потенційних та фактичних можливостей у класно-урочній системі.
Специфіка дослідного навчання полягає у тому, що, добираючи ефективні методи
роботи, ми максимально враховували залежність між спеціальними знаннями,
уміннями і навичками школярів і характеро­логічними особливостями учнів,
зокрема розвитку працездатності.
Під час опрацювання системи індивідуально-диференційованого навчання читати
було покладено такі принципи (керівні ідеї):
Розвивальний характер навчання. Весь навчально-виховний процес був спрямований
на розумовий розвиток школярів, їх пізнавальних здібностей. Завдання
дослідження полягало у навчанні учнів свідомого, правильного, виразного читання
(в оптимальному для кожного віку темпі); розвитку умінь будувати самостійно
діалог і монолог – відповідати на запитання, будувати відповіді за змістом
прочитаного, зв’язно розповідати про прочитане, почуте, побачене,
обґрунтовувати певні положення; розвитку розумових сил дитини – вичленяти
головні та другорядні ознаки в тих чи інших предметах, подіях, явищах,
встановлювати однакове, схоже і відмінне, узагальнювати; визначати
причинно-наслідкові зв’язки.
Мовленнєве спрямування навчально-виховного процесу. Орга­нізовуючи дослідне
навчання на уроках читання, ми виходили з того, що читання – один з
найважливіших видів мовленнєвої діяльності. Мовні уміння на уроках читання
формуються у роботі над словом – розрізнення відтінків значень слів у тексті,
знаходження у творах слів і висловів, у яких зображено події, вчинки, картини
природи; переказ прозового твору близько до тексту і стисло; передача змісту
від імені героя, автора тексту; вибіркова розповідь про одну лише подію або
героя; застосування зіставлень і порівнянь опо­відань, віршів, близьких за
тематикою та емоційною спрямованістю; форму­вання вмінь читати і говорити
відповідно до норм літературної мови; дотри­мання навичок етики мовної
поведінки. Основа для оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності –
випереджувальний розвиток усного мовлення.
Підвищення теоретичного рівня навчання (принцип науковості у викладанні
навчального матеріалу) – відповідність застосованих відомостей сучасному змісту
мовленнєвої теорії. Об’єктом уваги читача стає слово, за допомогою якого автор
висловлює свої почуття, думки, ставлення до дійсності. Під час аналізу твору
учнями на практичному рівні усвідом­люються поняття теми, ідеї, жанрові
особливості твору, композиції, системи персонажів, засобів художньої
виразності.
Взаємозв’язок усіх сторін рідної мови у процесі навчання. Для оволодіння
молодшими школярами навичкою читання важливо приділяти увагу і фонетиці
(матеріальній основі усного мовлення), і орфоепії, і лексиці. Відповідно до
читання – це розвиток чіткої вимови, правильності, швидкості зорового
антиципаційного сприймання тексту; уваги, пам’яті, умінь висловлювати свою і
вислуховувати чужу думку щодо прочитаного; розширення оперативного поля
читання. Таке навчання сприяє підвищенню загально мовленнєвого рівня молодших
школярів.
У опрацюванні доцільних способів керівництва навчально-вихов­ним процесом
(методи, прийоми, форми і засоби навчання) врахо­вувались:
1) фонемна основа навчання (забезпечення розвитку фонематичного слуху в
школярів для оволодіння правильною вимовою, читанням);
2) комплексний підхід до вивчення слова на уроці (на різних його етапах), тобто
слово розглядалось з різних сторін – звукової, орфоепічної, графічної, як засіб
створення словесно-художнього образу, вираження емоцій, почуттів, ставлення до
зображуваних подій, героїв, що значною мірою сприяло розвиткові умінь добирати
і використовувати доцільні мовленнєві засоби під час творення власних оцінних
суджень та зв’язних висловлювань;
3) поєднання аналізу і синтезу у навчально-виховному процесі – створю­вались
умови для аналітичної (смисловий, композиційний, лексико-стилістичний,
емоційно-образний аналізи тощо) та мовленнєвої діяльності на основі синтезу
(розгорнуті усні відповіді учнів, усний переказ тексту, усні твори в зв’язку з
прочитаним, уміння ставити запитання до тексту);
4) реалізація принципу поступового нарощування труднощів у навчанні (від
простого до більш складного) з урахуванням ступеня підготовки окремих учнів та
їх груп;
5) доцільне унаочнення навчально-виховного процесу (актуалізація різних органів
чуття);
6) сист