РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
В обстежуваних хворих на початку амбулаторного лікування та після курсу
лікування проведено обстеження шляхом опитування, фізичного обстеження з
використанням загальноприйнятих клінічних, лабораторних, біохімічних,
імунологічних, інструментальних, рентгенологічних досліджень, а також сучасних
інформативних спеціальних методів дослідження, зокрема інтенсивності
вільнорадикального окиснення ліпідів та окисної модифікації білків, стану
антирадикальних захисних систем, морфофункціональних властивостей еритроцитів,
імуноцитокінового профілю, а також вегетативно-гормонального статусу.
Дослідження проводилися в клініці кафедри внутрішньої медицини, клінічної
фармакології та професійних хвороб Буковинського державного медичного
університету на базі лікарні швидкої медичної допомоги та комунальної міської
установи “Міська поліклініка № 5” м. Чернівці.
Кров для виконання біохімічних досліджень брали у хворих з ліктьової вени
вранці, натще, після 12-годинного голодування, в об’ємі 10 мл, до початку
лікування та після закінчення курсу лікування. Як стабілізатор використовували
3,8 % цитрат натрію та гепарин.
Вміст у крові відновленого глутатіону визначали за методом О.В. Травіної (1955)
у модифікації І.Ф. Мещишена, І.В. Петрової (1983), малонового альдегіду (МА) в
еритроцитах та плазмі крові визначали за реакцією з тіобарбітуровою кислотою за
методами І.Д. Стальної, Т.Г. Гарішвілі (1977), спектрофотометрично визначали
кількість сполук з ізольованими подвійними зв’язками (ІПЗ), дієнових кон’югатів
(ДК), кетодієнових та спряжених триєнів (К/СТ) за методом І.Д. Стальної
(1977).
Активність ферментів плазми крові вивчали за наступними методиками:
глутатіонредуктази (КФ 1.6.4.2.) та глутатіонпероксидази (КФ 1.11.1.9.) – за
І.Ф. Мещишеним (1982), глутатіон-S-трансферази (КФ 2.5.1.18.) – за І.Ф.
Мещишеним (1987), супероксиддисмутази за методом О.Є. Дубініної (1989).
Активність ферментів плазми крові розраховували на 1г гемоглобіну (Нb).
Ступінь окисної модифікації білків оцінювали за рівнем альдегідо- та
кетонопохідних динітрофенілгідразонів нейтрального характеру (АКДНФГ НХ) (Е370,
нм), а також вмісту альдегідо- та кетонопохідних динітрофенілгідразонів
основного характеру (АКДНФГ ОХ) (Е430, нм) у плазмі крові за методом О.Є.
Дубініної та співавт. (1995) у модифікації І.Ф. Мещишена (1998).
Морфофункціональний стан еритроцитів оцінювали фільтраційними методами за їх
здатністю до деформації та в’язкістю еритроцитарної суспензії. Індекс
деформабельності еритроцитів (ІДЕ) визначали методом Таnnert С., Lux W. (1981)
у модифікації З.Д. Федорової, М.О. Котовщикової (1989). Відносну в’язкість
еритроцитарної суспензії (ВВЕС) визначали за методом О.Ф. Пирогової, В.
Джорджикія (1963) у модифікації З.Д. Федорової, М.О. Котовщикової (1981).
Визначення стану катехоламіндепонуючої функції еритроцитів (КДЕ) проводили за
допомогою цитохімічного методу Г.І. Мардар, Д.П. Кладієнко (1986). Підрахунок
вмісту катехоламінів здійснювався морфометричним методом в одному пересічному
еритроциті в умовних одиницях. Для більш наочної та вірогідної оцінки кількості
катехоламінів в одному пересічному еритроциті підраховували кількість включень
у кожному еритроциті та реєстрували їх у вигляді п’яти градацій: 0 –
відсутність забарвленого матеріалу; 1+ - виявлення від однієї до трьох дрібних
або середніх брилок, пухирців або темного обідка в цитоплазмі; 3+ - виявлення
4-6 дрібних чи середніх брилок, пухирця або однієї великої брилки чи пухирця;
8+ - наявність 7-10 дрібних або 2-3 великих брилок чи пухирців; 15+ - наявність
4-6 великих брилок чи пухирців; 28+ - наявність скупчень брилок, пухирців у
вигляді різних фігур або поява темних клітин.
Активність холінестерази визначали за допомогою набору реактивів фірми “Simko
Ltd” (Україна). Для вивчення змін прозапального потенціалу цитокінів визначали
концентрацію в плазмі крові інтерлейкіну-1b за допомогою набору реагентів
“ProCon IL-1b” ТзОВ “Протеїновий контур” (Росія); фактору некрозу пухлин-a
(ФНП) за допомогою набору реагентів альфа-ФНП-ІФА-Бест ЗАО “Вектор-Бест”
(Росія) методом імуноферментного аналізу.
Рівень загального імуноглобуліну Е визначали за допомогою набору реагентів ТзОВ
“Хема-Медіка” (Росія) методом імуноферментного аналізу.
Гормональний статус вивчався шляхом визначення в плазмі крові: естрадіолу (у
дівчат у кінці другої фази менструального циклу) за допомогою набору для
визначення Estradiol ELISA KIT, DRG (USA); тестостерону за допомогою набору
реагентів ТзОВ “Хема-Медіка” (Росія) у плазмі крові методом імуноферментного
аналізу.
Дослідження вихідного вегетативного тонусу проводили за допомогою
опитувальника, розробленого Г.К. Ушаковим (1972) та модифікованого А.Д.
Соловйовою (1981) (Додаток Б) [17].
Метод оцінки таблиці: кожний симптом у таблиці був оцінений за п’ятибальною
системою. На головному етапі роботи вираховувалася кількість вивчених проявів,
тобто сума балів симпатичних і парасимпатичних симптомів. Далі проводився
розрахунок імовірності відсоткової переваги симпатичних (чи парасимпатичних)
розладів за всіма вказаними симптомами і показниками таблиці.
При визначенні показників вегетативного тонусу враховували вікову і статеву
норми для артеріального тиску та частоти серцевих скорочень (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Вікові зміни частоти серцевих скорочень та артеріального тиску
(І.А. Кассірський, 1970)
Вік, роки
АТ, мм рт. ст.
Частота серцевих скорочень за 1 хв
жінки
чоловіки
10-20
115/75
118/75
90-60
20-30
116/78
120/76
60-65
Також розраховували вегетативний індекс Кердо (ІК): ІК = (1-АТД/ЧСС)*100, д
- Київ+380960830922