РОЗДІЛ 2
МОТИВИ ТА СТИЛІ В СИСТЕМІ КЕРІВНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВАХ
Сутність та значення мотивів поведінки керівника
Мотивування поведінки керівника виявляється в процесі його діяльності,
взаємодії з підлеглими і довкіллям, в його прагненнях й планах на майбутнє, в
його поведінці. Механізм мотивації має двоякий характер, та розглядати його
необхідно як з біологічної, так і з соціальної позиції для досягнення
максимально повного уявлення про структуру та особливості мотивації людини. На
формування мотивів впливає те, як керівник оцінює можливості досягнення своїх
цілей. Система мотивації людини має рухомий, змінний у часі характер, тому
можливим є вплив цілеспрямованих дій на формування мотивів поведінки
керівника.
О. Кузьмін, О. Мельник розглядають мотивування як вид управлінської діяльності,
який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що
спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації [53].
Термін “мотив” походить від французького “motif”, що в буквальному розумінні
слова означає “спонука”, та тяжіє до латинського слова “motus” – “рух”. Мотив є
багатозначним словом й ним називають [77]:
поняття, яке використовується для пояснення індивідуальних відмінностей у
діяльності;
це переважно усвідомлені внутрішні спонуки особистості до діяльності, пов’язані
із задоволенням визначених потреб;
усвідомлені причини вибору дій та вчинків людини;
сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність людини та
визначають її спрямованість;
матеріальний чи ідеальний предмет, який спонукає та визначає вибір напрямку
діяльності людини.
Принциповим моментом у розумінні мотивів поведінки керівника є вивчення
взаємозв’язку його мотивів і потреб (рис. 2.1). Поведінка керівника залежить
від діяльності його нервової системи та зовнішніх факторів. Потреби не завжди
стимулюють поведінку (наприклад, потреба в дієті), аналогічно не всяка
поведінка (наприклад, прояв допитливості) задовольняє потребу. Потреби
керівника є фундаментальним джерелом його активності. В. Ковальов відзначає
потребовий характер мотивів [42]. Але незважаючи на тісний зв’язок потреб і
мотивів, останні відносно самостійні й специфічні.
Рис. 2.1. Модель мотивації через потреби
У літературі підкреслюється, що мотив виступає усвідомленою потребою. Це
трансформована і конкретизована потреба [42, 94]. Деякі мотиви можуть не
усвідомлюватися людиною [54, 99]. Згідно з З. Фрейдом, люди не повністю
розуміють джерела власної мотивації [99]. Система стійких мотивів керівника
може свідчити про його сформовану спрямованість. Мотиви, які відображають
потреби, разом з тим тісно взаємодіють з проявами особистості керівника, його
цілеспрямованістю. Вони стають тими спонуками, через які керівник ставить перед
собою певну мету [42, 97, 99, 103]. Цілі й мотиви можуть не збігатися.
Наприклад, у людини може з’явитися мета піднестись службовою драбиною, а мотиви
можуть бути різними: покращити своє фінансове становище, змінити коло
співрозмовників тощо. Діяльність керівника спонукається не єдиним, а, як
правило, різноманітними мотивами, які можна об’єднати в групи. Кожна група
мотивів має свій вплив на поведінку особистості.
Основні групи мотивів наведено на рис. 2.2.
Рис. 2.2. Основні групи мотивів
Соціальні мотиви суттєво впливають на поведінку керівника організації
(намагання завоювати високий авторитет, почуття власної гідності), а також на
самовираження, самоактуалізацію, яка полягає в намаганні особистості проявити і
розвинути власні здібності, якості, вміння.
Існують два різних мотиви, функціонально пов’язані з керівною діяльністю. Це
мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдач. Створено й детально
розроблено теорію мотивації досягнення успіху в різних видах діяльності.
Засновниками цієї теорії вважаються американські вчені Д. Мак-Клелланд,
Д.Аткінсон та німецький вчений Х. Хекхаузен [101].
Сформовано два напрямки:
а) вивчення особливостей поведінки людей з різними характеристиками поведінки
(Д. Мак-Клелланд);
б) аналіз ситуаційного процесу мотиву досягнення Д. Аткінсона, який розробив
математичну модель мотиваційного процесу (“модель ризикового вибору”).
Керівник, спрямований на досягнення успіху, переважно ставить перед собою певну
позитивну мету, досягнення якої може розцінюватись як успіх. Управлінець
намагається так спланувати свою діяльність, щоб за будь-яких умов досягти
успіху; він упевнений, що досягне своєї мети.
Керівник, мотивований на уникнення невдач, ставить за мету в своїй діяльності
не досягнення успіху, а уникнення невдач. Він невпевнений в собі, боїться
критики та не вірить у можливість досягнення успіху. Помічено, що люди із
сильно вираженою спрямованістю на досягнення успіху досягають у житті набагато
більшого, ніж ті, у кого така мотивація слабка чи взагалі відсутня.
Мотив аффіліації спонукає заводити дружбу й відчувати свою причетність, радіти
іншим людям і жити разом з ними, співпрацювати та спілкуватися з ними, любити
та приєднуватися до групи [54].
Альтруїзм – це самостійний мотив, який відрізняється від інших мотивів. Основою
цього мотиву є любов та безкорисне піклування про інших, здатність на
самопожертвування заради інших [54].
Оскільки найбільш загальна структура особистості складається із сукупності
якостей особистості, що проявляються по відношенню до себе, суспільства та
виконуваної діяльності, в мотиваційній сфері існують три види скерованості
особистості керівника: особиста, колективна і ділова [77].
До важливих характеристик мотиваційної сфери особистості віднос