РОЗДІЛ 2
ПРАВОВИЙ СТАТУС УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК СУБ’ЄКТА
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
2.1. Становлення інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
Проблема ефективного забезпечення прав людини на національному рівні викликає в
світі, особливо останнім часом, великий інтерес. Поява чи відродження
демократичної форми правління в багатьох країнах підкреслює значення
демократичних інститутів для забезпечення правових і політичних основ, які
складають фундамент прав людини. Таким чином, стає все більш очевидним той
факт, що ефективне забезпечення прав людини вимагає створення національних
інфраструктур, діяльність яких була б спрямована на виконання цього непростого
завдання. В останні роки у багатьох країнах були створені установи, на які
покладено конкретну функцію захисту прав людини. Безпосередні завдання таких
установ можуть бути досить різними для кожної країни, проте всі вони спрямовані
на досягнення загальної мети і тому об’єднуються під єдиною назвою “національні
установи з прав людини”.
Однією з таких установ сьогодні вважається інститут омбудсмана.
Насамперед, слід звернути увагу на те, що цей інститут досить швидко проявив
себе як фактор безпеки, що отримав законодавче і суспільне визнання в країнах з
різноманітними формами правління: конституційних монархіях (Швеції, Данії,
Норвегії, Нідерландах, Іспанії), президентських (США) і напівпрезидентських
(Франція) республіках, парламентських республіках (Італії, Австрії, Швейцарії).
Він успішно функціонує в державах, що належать до різних правових родин
(англосаксонського і континентального права). Характерним є і той факт, що ні
розміри території, ні кількість населення країни не стали перешкодою для
запровадження інституту - він отримав підтримку як у федеративних так і в
унітарних державах.
Поняття “омбудсман” походить від слова “umbud” (в середньовічній шведській мові
це означало силу чи авторитет), яке розуміється сьогодні як перекладач чи
представник інших осіб; повірений у справах; делегат; заступник інших осіб [62,
С. 569].
Дефініцію інституту омбудсмана як уповноваженого законодавчого органу, що
покликаний розбирати скарги громадян на зловживання бюрократичного апарату [63,
С. 96] дає Британська Енциклопедія (1972 р.).
У Всесвітній Енциклопедії зустрічається наступне визначення: “Омбудсман – це
незалежна публічна посадова особа, яка розслідує скарги громадян на посадових
осіб урядових органів. Значну частину його роботи займають скарги на
несправедливість чи грубе поводження посадових осіб, поліції, прокурорів або
суддів в таких справах, як житлові, про збирання податків, про участь у
виборах, про виплату благодійних допомог…” [64, С. 574].
Велика радянська енциклопедія визначає омбудсмана (від шведського ombudsman –
представник будь-чиїх інтересів) як існуючу в буржуазних державах посадову
особу, уповноважену конституцією чи спеціальним законом контролювати діяльність
урядів, установ, міністерств і відомств [65, С. 32].
В Росії енциклопедичний словник “Конституция Российской Федерации” коротко
визначає омбудсмана як “особу, уповноважену парламентом здійснювати контроль за
дотриманням законних прав і інтересів громадян в діяльності органів виконавчої
влади і посадових осіб” [66, С. 141, 142].
Юридична енциклопедія містить схоже визначення: ”Омбудсман (від шведського
ombudsman) – в ряді країн спеціальна посадова особа парламенту, яка спостерігає
за законністю дій державних органів і дотриманням прав і свобод громадян” [67,
С.287].
О.В. Марцеляк вважає, що омбудсман – це призначений вищими органами державної
влади контрольно-наглядовий, правозахисний, незалежний, політично нейтральний,
одноособовий чи колегіальний орган державної влади (посадова особа),
уповноважений конституцією чи законом за власною ініціативою або зверненням
громадян контролювати діяльність органів і посадових осіб (насамперед
виконавчої гілки влади) з точки зору дотримання ними прав і свобод людини та
громадянина, який, зазвичай, діє неформально на власний розсуд та рекомендує
коригуючі дії, спрямовані на належне забезпечення цих прав і свобод [68, С.
6].
Враховуючи наведені визначення, а також положення закону (ст. 1, 2), що регулює
діяльність українського варіанта інституту омбудсмана, пропонуємо наступне
визначення: омбудсман – вища посадова особа, що призначається, як правило,
парламентом, уповноважена Конституцією чи окремим законом здійснювати контроль
за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами державної влади,
іноді органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Під час аналізу відповідних наукових джерел не можна не помітити те, що для
характеристики інституту, що розглядається, дослідники застосовують терміни
“омбудсман” та “омбудсмен”. Спробуємо визначитись у цьому питанні.
В даному випадку доцільно звернутись до джерел шведської мови, оскільки саме в
Швеції було вперше у 1809 році запроваджено посаду омбудсмана. За шведською
визначення “омбудсман” стосується і жінки і чоловіка. А термін “омбудсмен” за
шведською множина, що, до речі, підтвердив і сам посол Швеції в Україні пан
Йоран Якобсон під час зустрічі з українським омбудсманом Ніною Іванівною
Карпачовою [69]. На нашу думку, для того, щоб використання зазначених термінів
було більш зрозумілим, визначення “омбудсман” доцільно було б застосовувати
коли мова йде про конкретну посадову особу, а термін “омбудсмен” – для
визначення певної їх сукупності на території однієї держави (наприклад,
сукупності в яку входять регіональні омбудсмани, омбудсман з військових справ,
омбудсман з громадянських прав і т. д).
- Київ+380960830922