РОЗДІЛ 2
МОДЕРНІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНИХ ХУДОЖНІХ МОДЕЛЕЙ
2.1. Доцентрова реалістична модель Уласа Самчука
Уласа Самчука справедливо назвали „Ґомером українського життя ХХ ст.”[143,
с.46], бо він створив неповторну художню панораму своєї епохи, показав рідний
народ у період вирішальних випробувань. Будучи головою правління МУРу
(Мистецького Українського Руху), Самчук поєднує організаційні клопоти з
творчими.
Так, у 1946 р. вийшла друком повість „Юність Василя Шеремети” в новозаснованому
видавництві Романа Паладійчука „Прометей” в Ульмі (Німеччина). Хоча твір був
написаний “ще в Городку біля Львова, після нашої евакуації з Рівного. ... але
так вже водиться, що поки воно ще не в друку, то для автора воно ніколи не
готове. Необхідно це ще раз перетрясти, щось змінити, щось підчистити, інколи
переписати наново” [196, с.50]. Щодо роботи над повістю, то Самчук зазначає:
„Твір має на собі ознаки часу, писаний на ходу, на коліні, без потрібного
напруження і без справжнього творчого настрою, що його в моїх умовах, неможливо
осягнути. Але хай буде, як документ доби. Ціла моя творчість, це документ доби.
Це унікальна ситуація в історії творчого слова і так її треба розуміти” [196,
с.66]. У повісті автор зображує ідеї, психологію, характери й побут української
гімназійної молоді 20-х років, зумівши відтворити дійсність окупованої поляками
Волині з багатьма хвилюючими деталями. Повість переткана задушевними мріями
допитливої української молоді, її пристрасним шуканням правди в навколо
несправедливому світі, її запальними дискусіями на суспільні й культурні теми,
першими юнацькими спалахами щирого кохання, чарівними пейзажами волинської
землі. У свій час Юрій Шерех визначив образний і тематичний потенціал твору:
„Антеїстична, гармонійна, здорова, самостійна – і через наявність усіх цих рис
потенційно велика людина – ось програма повісти. Шлях становлення такої людини
з звичайного сільського хлопця – ось тема повісти” [256, с.203].
У. Самчук у повісті „Юність Василя Шеремети”, відтворюючи насичену протиріччями
дійсність окупованої поляками Волині, цікавлячись настроями та сподіваннями
української молоді, розкриває через дискусії, як формувався світогляд, обирався
шлях життя, проходило становлення національної самосвідомості.
Саме з дискусій дізнаємося про різноманітний світ зацікавлень та широкий спектр
поглядів на життя майбутньої інтеліґенції. Тому однією із прикмет цього твору є
полемічна насиченість. Через це зовсім по-новому сприймається позиція головного
героя повісті Василя Шеремети. Перед нами постає людина мисляча, яку визначаємо
як фавстівський тип.
Вважається , що для людини такого типу все життя є дорогою до самого себе,
пізнанням світу та свого місця в ньому, шуканням істини. Василь Шеремета своє
місце в житті визначав так: „Добитись до того заповітного краю і вийти на
чисте, легше, просторіше поле життя. Дістати матуру. Вступити до університету”
[198, с.27].
Будучи нащадком колишніх кріпаків, яких „пан Клопуцький підганяв налигачем” і
які „день у день умивалися потом праці” [198, с.22-23], пам’ятав, що він,
„Василь Шеремета, перший в роді, нащадок безлічі поколінь неписьменних рабів,
...зробив уже перші кроки по сходах до чарівного і великого, і йому вже не
хочеться назад” [198, с.38]. Усвідомлення себе головним героєм і зосередження
уваги на своїх аспіраціях можна потрактувати як звичайний кар’єризм. Але Ю.
Шерех так розшифровує поривання Василя Шеремети: „На Україні вплив
народницького комплексу був великий, але попри це, він лишався імпортованою
ідеологією більше, ніж місцевим витвором.
Європейська традиція вільної ініціятиви й вільного змагання за особисте щастя й
добробут ніколи не була викорінена” [256, с.230].
У.Самчук описує зовнішні, побутові деталі життя, розкриваючи становлення та
еволюцію свідомості українського юнацтва початку століття, вдаючися до
зображення психології внутрішнього світу героїв.
Юрій Шерех, зупиняючись на ознаках традиційного реалістично-побутового письма
прозаїка, зазначає: „Перехід від побутового роману до ідеологічно-соціального
знаменує собою розвиток Уласа Самчука. Ще в „Юності Василя Шеремети” елементи
побуту, може, проти волі автора явно переважають над моментами ідеологічного
становлення героя твору – юнака і над моментами ідеологічних суперечностей і
колізій” [256, с.224].
Перед нами „тема становлення українського героя, – людини не романтики слів і
одчайдушних жестів і поривів, а тверезої людини розважного і
спокійно-продуманого діла” [256, с.221], яка в екстремальній ситуації може
зробити свій вибір. Так, Василь Шеремета відмовляється вбити єпископа і
повертає револьвер Миколі. Для того, щоб довести, що ти сильна особистість, не
варто відбирати життя у людини. Як справжній художник слова, У. Самчук
доводить, що вибір зроблений Василем не випадково, а обумовлений самою природою
героя, який здатний до самоаналізу. Письменник реалістично відтворив психологію
молодої людини, яка легко піддається чужому впливові. Але Василь Шеремета – це
сильна особистість і може вийти з-під чужого контролю. Тип такої людини був
оригінальним для української літератури того періоду. Сам автор говорить про
свого героя: „Він думає, мов проклятий. У нього безліч думок. Навіть хотілось
би, щоб їх було менше” [198, с.80].
Постала потреба культивувати нову людину, яка покликана творити нове життя з
виру соціальних потрясінь на зламі епох („Твориться нова верства людей” [198,
с.80]). Поява такого типу героя в українській літературі була закономірною:
вона потребувала діяльних особистостей, які приречені „думати, мов прокляті”,
спроможні побачити життя як складну панораму буття.
У.Самчук, змальовуючи картини природи,
- Київ+380960830922