Ви є тут

Поетика драматургії Миколи Куліша 1927-1932 років

Автор: 
Лисенко Інна Миколаївна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
3406U000929
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МОТИВ “БЕЗДОМНОСТІ” В ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ М. КУЛІША
ТА СВОЄРІДНІСТЬ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В РАДЯНСЬКІЙ ТОТАЛІТАРНІЙ МІФОЛОГІЇ
Аналізовані нами п’єси об’єднує урбаністична тематика. Образ населеного пункту
складно передавати засобами драми, й автори нерідко відтворюють топос міста
через зображення будинку, заводу, вулиці тощо. Творча спадщина письменника не
стала винятком, оскільки провідними просторовими образами його п’єс були
локуси, що мали давню (локус будинку, топос вулиці тощо) або новітню (образ
заводу) літературну традицію. Персонажі М. Куліша – це люди перехідних епох,
для яких процес усвідомлення радянської країни як “свого” простору стає часом
трагічним. Особливістю просторової організації драматургії письменника є певна
сталість “просторових координат” художнього світу.
Мотив “бездомності” має давні традиції у світовій літературі. Він бере свій
початок у міфології, Святому Письмі, модифікуючись у кожному з літературних
напрямків (особливо в бароковому, романтичному й соцреалістичному
світовідчуттях). Наявний цей мотив у трагікомедії “Народний Малахій” і ліричній
драмі “Вічний бунт”.
Без-дом-ність – це заперечення ідеї Будинку, який є одним із виявів архетипного
сакрального простору, упорядкованого й захищеного від хаосу, символом роду [83,
с. 160] і “людини, що знайшла своє тривале місце у всесвіті”, – у глибинній
психології виступає аналогом людської душі [22, с. 73?74]. Будинок виконує в
досліджуваних п’єсах такі функції: 1) захисну; 2) відображення соціальної
вертикалі; 3) позначення родової спорідненості або роз’єднаності;
4) відтворення духовного світу людини; 5) уособлення абсурдності суспільного
устрою й існування людини. Відмова від будинку для індивіда може мати й
позитивне забарвлення, наприклад, у реалізації себе в подорожі, у пошуці
“свого” топосу, близького людині за духом (порівняймо з виходом євреїв
із Єгипту й історією їхніх 40-річних мандрів, що прагнули приходу до “своєї”
землі), у перетворенні світу хаосу на гармонічний космос.
Перш ніж перейти до безпосереднього аналізу драматургії М. Куліша, відзначимо,
що феномен “бездомності” мав місце в біографії самого автора, стаючи
лейтмотивом творчості й супроводжуючи його протягом майже всього життя (раннє
дорослішання М. Куліша через смерть матері, від’їзд із рідного села на навчання
в Олешківське училище, у 1914–1920 рр. – брав участь у боях Першої світової й
громадянської війн, робота інспектором Наросвіти потребувала постійних
відряджень). Навіть переїзд до Харкова 1925 р. був знову пов’язаний з
невлаштованістю побуту. Лише в 1930 р. родина драматурга переїздить до будинку
“Слово”, а 1934 р. – арешт письменника й 1937-го – смерть на чужині. Власне,
нормальні побутові умови існування письменник мав лише протягом чотирьох років.
Невлаштованість побуту підсилювалася кризою сімейних стосунків через роман М.
Куліша й О. Маслової-Корнєєвої. З їхнього листування 1924–1926-х і 1933–1934-х
рр. дізнаємося про бажання драматурга розірвати стосунки з дружиною, проте
через низку причин цього не сталося [141, с. 614, 624-625]. Таким чином, явище
“бездомності” виявилося в житті письменника на декількох рівнях: туга за
рідними місцями й розрив із “малою” батьківщиною, що проходять лейтмотивом у
його епістолярній спадщині й мають своє продовження у творах міської тематики;
довга побутова невлаштованість його родини; невдалий роман із
О.К. Масловою-Корнєєвою, а отже, і втрата духовної рівноваги. Це особливе
відчуття “бездомності” як неприв’язаності особи до певного місця й єдності з
усім світом характерне для естетики бароко, зокрема для творчості М. Гоголя.
Як бачимо, існував зв’язок між психологією творчості М. Куліша і його
біографією, підтвердження чому знаходимо в листі письменника
О. Масловій-Корнєєвій від 4 травня 1934 р.: “Мені хочеться вирватись з цього
будинку, де я живу, поїхати в степи, піти в подорож (виділення наше. – І. Л.).
Мені хочеться після цього сісти й написати таку просту, ясну, людську річ, щоб
читачам було ясно й радісно її читати, мені хочеться, я хочу – і от сиджу
на одному місці, в одному будинку…” [141, с. 652].
Повертаючися до аналізу творів, відзначимо, що категорія “бездомності” набуває
в досліджуваних нами п’єсах онтологічного виміру й стає “порогом”-вибором,
“точкою онтологічно напруженою: від того, якою вона буде, як розв’яжеться,
залежить картина буття майбутнього, що насувається й одночасно достигає в
момент проходження, подолання порога” [101, с. 307]. Якщо ми відповімо на
питання “чому?” і “в який спосіб?” головні персонажі прагнуть бездомності, то
зможемо знайти код до їхнього “прочитання”, розкрити причини трагізму їхніх
світоглядів. Феномен “бездомності” персонажів розвивався на тлі певної
історико-культурної й соціальної ситуації, а тому існує потреба його
комплексного аналізу.
2.1. Специфіка сакралізації столичного топосу (“Народний Малахій”)
Дослідники п’єси “Народний Малахій” уже акцентували увагу на таких образах
антидому, як “Сабурова дача” [11, с. 39], будинок розпусти [147, с. 99]. Вони
відзначили особливу роль мотиву України в драматургії М. Куліша,
через ставлення до якої кожен персонаж реалізує своє “Я” й розкриває світ своїх
ідейних пріоритетів [134, с. 203, 323; 49, с. 129]. Вищенаведені локуси
аналізувалися вченими в першу чергу в парадигмі їхнього літературознавчого
методу, а саме: як образи-прикмети сучасної авторові дійсності або в системі
образів для характеристики художнього світу твору.
Цілісний аналіз художнього твору передбачає звернення дослідника до “імені
твору” – заголовка, який виділяє його з ре