Ви є тут

Заможне селянство в сільськогосподарській кооперації України (1921-1929 рр.): соціально-економічний аспект

Автор: 
Паскаленко Владислав Євгенович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2006
Артикул:
0406U001110
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ УМОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ
2.1. Проблема визначення соціально-економічного стану селянських господарств
Визначальною рисою більшовизму, політичного та ідеологічного стрижня радянської
влади, яку він свідомо і відверто декларував, була його гостроконтфронтаційна
заданність. Сумнозвісні гасла на кшталт: „Хто не з нами – той проти нас”, „Якщо
ворог не роззброюється – його знищують”, „Ліквідуємо куркульство як клас” були
не епізодичним явищем, пов’язаним із випадком чи злою волею лідера. Вона
органічно витікала з його крайнього політичного радикалізму, який ніяк не
сприймав еволюційних концепцій суспільного розвитку.
Характерно однак, що бажання, при вирішенні не лише стратегічних
соціально-економічних проблем, але навіть і поточних суто господарських питань,
нав’язати силу, у більшовицькій свідомості досить нелогічно поєднувалось зі
значними елементами утопізму.
Як відомо, утопічний соціалізм став одним із трьох головних джерел
марксистської теорії. При цьому декларувалось, що марксизм подолав утопізм,
перетворив соціалізм в науку. Історія цього однак не підтвердила. Марксизм
навіть в його здавалось би суто раціоналістичній формі той, що витікав із
знаменитого, на кшталт „військовий комунізм” – нова економічна політика,
„ленінського танго” завжди містив у собі утопічний шар уявлень і періодично
відтворював їх у політичних програмах, як-то прийняття у 1961 році програми
побудови комунізму в СРСР з її вікопомним....: „Партія урочисто проголошує, -
нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі” [109]. Виходячи із
не раз офіційно визнаного, об’єктивно низького рівня загальної культури
мислення нового партійно-радянського чиновництва, це було невідворотно.
Утопічні гіпотези, прогнози імплантувались в систему класової свідомості
трудящих, а через неї - в систему соціальних технологій. Це інтенсивно
підточувало реальні економічні орієнтири, заміняючи їх ілюзіями. Вони нерідко
настільки заступали собою об’єктивну сутність господарсько-економічних
процесів, і так тенденційно інтерпретували дійсність, розмивали обриси
майбутнього, що їх жертвою ставали люди навіть з суто прагматичними поглядами.
З цього приводу варто, мабуть, згадати, що не якийсь повітовий комісар,
вчорашній годинникар з двокласною освітою, а не хто інший, як В. І. Ленін у
березні 1919 року, з усім так притаманним йому запалом політичної боротьби
захищав, м’яко кажучи, дивний, власне абсурдний закон, згідно якого „ніхто із
робітників і службовців не мав права заводити в господарствах власних тварин,
птицю і городи” [110, 27]. „Для чого ця стаття ввійшла в закон?”, - запитував
Ленін. І тут же відповідав: „Щоб створювати спільну працю у спільному
господарстві. А якщо заводити окремі городи, окремих тварин, птиць і таке інше
то, мабуть, все повернеться до дрібного господарства, як і було до сих пір. В
такому разі чи варто взагалі город городити? Чи варто влаштовували селянське
господарство?” [110, 28].
Як би відповідаючи Леніну, його сучасник, визначний діяч кооперативного руху,
Ф. Штаудінгер у тому ж 1919 році так відгукнувся на утопічні проекти
більшовицьких вождів, типу гаряче проголошуваної в той час ними найдужчої
перспективи всесвітньої пролетарської революції. „Така вже доля наших вчених та
інтелігентів, - писав він, - вони завжди стояли вище речей і розглядали їх
зверху вниз, замість того, щоб судити про них з середини. І така точка зору у
нас навіть вітається, як особлива ознака об’єктивності. Таке „уникаюче оцінки”
відношення, не помічає, що воно таки вдається до неї... Це, зрозуміло,
стосується не всіх учених. Фізик, хімік, математик зобов’язані відштовхуватись
від внутрішньої природи свого предмету – інакше вони не можуть робити ніяких
висновків. Але, так звані історичні науки, філософія і політична економія
полюбляють піднятись над природою речей на крилах суб’єктивних категорій,
створених абстрактною думкою... Як тільки тут закінчується наукове
співставлення речей, у міркуваннях починає невідворотно виступати абстрактне
мандрування, можливо, і талановите, але оперуюче в пустому просторі” [111,
16].
Не становила виключення і повсякденна радянська управлінська практика в
аграрному секторі народного господарства. Слід підкреслити, що питання
реального, тобто життєво-дієздатного, здатного до конкретного функціонування
соціалістичного економічного механізму не існувало навіть в теорії марксизму. В
роботах К. Маркса і Ф. Енгельса, створених до того ж в зовсім інших історичних
умовах, і в зовсім іншій конкретній ситуації, теж висувалась лише суто
теоретична, власне прогностична програма соціалістичних перетворень, але ніяк
не конкретний механізм їх практичної реалізації.
За відсутності такого, зіткнувшись із невідкладною потребою будь-яким чином,
протидіяти загрозі повного економічного паралічу країни більшовицьке
керівництво із завзятою енергією вдалось до конструювання небаченого ще в
історії людства політично-господарського витвору під назвою „воєнний комунізм”.
Про його витоки, об’єктивно вимушені, чи навпаки, суб’єктивно задані
продовжуються досить гарячі дискусії як серед фахівців, так і в суспільстві в
цілому. Сутність цього не є предметом нашого дослідження. Обмежимся
загальновизнаним фактом. В кінці 1920 року подальша безперспективність політики
„воєнного комунізму” стала достатньо зрозумілою багатьом впливом діячам вищого
ешелону партійно-радянського керівництва країни і, насамперед, Л. Троцькому і
В. Леніну. Особливо руйнівним був його вплив на стан сільського господарства.
Як наслідок, соціально