РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЮ
ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ
2.1. Система аналітичних методів комплексної оцінки
інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств
В умовах переходу економіки на інноваційну модель розвитку особливе значення
має не тільки теоретичне обґрунтування концепцій, моделей і механізмів
управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємств, але і їхнє
методичне забезпечення.
Кризовий стан, що склався в інвестиційній сфері, обумовлений рядом причин,
основними з яких, на наш погляд, є:
Вплив загальної кризи національної економіки, оскільки інвестиційна сфера – це
не ізольована її частина, а найважливіша складова.
Різке зниження ефективності інноваційно-інвестиційних процесів на всіх рівнях
економіки.
Політична й економічна нестабільність, часто змінювані умови
інноваційно-інвестиційної діяльності й пов'язаний з ними інвестиційний ризик.
Нерозвинена ринкова інфраструктура, слабкі інформаційне, організаційне, кадрове
й технічне забезпечення управління інноваційно-інвестиційною діяльністю.
Високий ступінь невизначеності в структурній перебудові національної економіки,
що не дає орієнтирів для приватних інвесторів.
Інфляція, що дезорганізує інноваційно-інвестиційну діяльність та знижує стимули
до нагромадження капіталу, спотворює цінові орієнтири, що підриває зовнішні
джерела фінансування високою ціною кредиту.
Дефіцит інвестиційних ресурсів, пов'язаний з відволіканням фінансових коштів з
реального сектора економіки на ринок внутрішніх запозичень.
8. Неконкурентоспроможність самого інвестиційного комплексу, його будівельного
компонента й постачальників виробничого устаткування.
9. Податковий прес, що стримує розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності.
Вплив цього фактора визначався безліччю податків і застосуванням високих
податкових ставок.
Серед інших причин, що стримують розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності,
слід зазначити вкрай незначні розміри (у порівнянні з ємністю вітчизняного
ринку й потребами в інвестиційних ресурсах) іноземних інвестицій.
Імовірно, що радикальні зміни основ господарювання, які відбувалися в Україні,
не могли не позначитися на динаміці й масштабах інноваційно-інвестиційних
процесів й, навіть якщо брати до уваги циклічність розвитку, то глибина
інвестиційної кризи була безпрецедентною.
Як відомо, інвестиції піддаються певній динаміці, що, як й інші економічні
процеси, підлегла закономірностям циклічної динаміки й соціогенетики. Можна
виділити кілька основних закономірностей процесу інвестування інновацій у
сучасній економіці.
По-перше, мають місце різкі коливання в обсязі інвестицій, зміна періодів їхніх
підйомів і спадів, інвестиційних бумів і криз. Це дає підставу говорити про
інвестиційні цикли, що включають послідовно змінюючі одна одну фази щодо:
стабільної динаміки; кризи; різкого падіння обсягу інвестицій; депресії;
короткого періоду незмінності обсягу інвестицій на низькому їхньому рівні;
пожвавлення; поступового нарощування інвестицій; підйому; стрімкого зростання
інвестицій (інвестиційного буму) для перебудови структури економіки.
Інвестиційні цикли є складовою економічних циклів і можуть бути різної
тривалості: середньострокові, коли приблизно раз у десятиліття відбувається
зміна поколінь техніки в лідируючих галузях, що пов'язано із чималим обсягом
інвестицій; довгострокові, що забезпечують перехід до нових технологічних
укладів приблизно один раз у піввіку (як частина кондратьєвських циклів);
понадстрокові, пов'язані з формуванням раз у кілька сторіч нового
технологічного способу виробництва як основи чергового витка динаміки нових
цивілізацій. В останньому випадку інвестиційна криза носить особливо глибокий і
затяжний характер, а обсяг інвестицій для радикальної перебудови структури
економіки найбільш значний (що спостерігалося наприкінці XX ст. - при переході
від індустріальної до постіндустріальної цивілізації).
По-друге, спостерігається випереджаюча динаміка інвестицій у порівнянні з
іншими ресурсами економіки, більш значна амплітуда коливань інвестиційного
маятника як при спаді, так і на стадіях пожвавлення й підйому. Так, у США доля
приватних інвестицій у валовому національному продукті знизилася (в %): з 15,7
в 1929 р. до 2,5 в 1933 р., а до 1940 р. піднялася до 13,1 [86, с.37]. У період
кризи 1973-1975 рр. падіння було значно меншим: з 16,8% в 1973 р. до 12,1% в
1975 р., а вже в 1976 - 14,2%. В Україні співвідношення капітальних вкладень до
валового внутрішнього продукту впало з 38,7% в 1990 р. до 14% в 1992 р.; в 1994
р. піднялося до 17,8%, в 1998 р.- упало до 16,4%, що в 2,4 рази менше, ніж в
1990 р. [105, 106].
Відомо, що в період економічної кризи немає ні коштів, ні смислу для значних
інвестицій, оскільки й маса прибутку, і обсяг попиту на ринках помітно падають.
Щоб забезпечити відновлення основного капіталу й збільшення випуску
конкурентоспроможної продукції на фазах пожвавлення й підйому потрібні великі
інвестиції. Оскільки вони не відразу дають віддачу, то інвестиційний бум
передує економічному підйому.
По-третє, міняється структура інвестицій на різних фазах економічного циклу. У
період пожвавлення капітальні вкладення направляються переважно на швидкоокупні
проекти, пов'язані в основному зі споживчим ринком. Потім приходить час великих
вкладень у базові галузі, у базисні інновації, що не відразу дають віддачу, але
створюють фундамент для загального пожвавлення й підйому економіки. На фазі
стабільного розвитку найбільш ефективними є поліпшуючі інновації з відновлення
й розширення асортименту вироблених товарів і послуг. За інерцією кошти
вкладаються у великомасштабні проекти,
- Київ+380960830922