РОЗДІЛ 2
ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ МІФОЛОГІЗАЦІЇ У ПОРІВНЯННІ
З ІНШИМИ ФОРМАМИ ТА АТРИБУТАМИ
СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ
2.1. Політична ідеологія і міфологія
Сучасна політична практика, розвиток сучасної політичної свідомості зачасту
характеризуються тим, що як впливові актори політичного процесу (політики,
науковці, іміджмейкери, функціонери), так і звичайні люди не розрізняють, не
відокремлюють понять „політичного міфу” і „політичної ідеології”. В контексті ж
дослідження особливостей міфологізації сучасної політичної свідомості дуже
важливим є розмежування цих понять, окреслення сфери їхнього буття, місця в
політичній свідомості, відмінностей міфологізації політичної свідомості від її
ідеологізації. Виокремлення міфу, його складових від таких феноменів політичної
свідомості як ідеологія, утопія, релігія наблизить нас, перш за все, до
розуміння сутності поняття політичного міфу.
Коло дослідників співвідношення політичної ідеології і міфології є не досить
широким: так серед закордонних авторів, які вивчали дану проблему слід
відзначити Е.Касірера, Ж. Сореля, К.Мангейма, К.Хюбнера, М.Еліаде, Р.Барта; а
серед російських і українських дослідників – А.Кольєва, А.Ставицького,
А.Цуладзе, І. Кравченка, І. Кресіну, І.Лисого, М.Борисенка, М.Міщенка,
О.Бабкіну, О.Лосєва, О.Самарську, О.Стрельника, О.Соловйова, О.Шевченка,
Ю.Левенця.
Розглядаючи проблему, винесену до заголовку цього розділу, у першу чергу
необхідно визначити, що таке політична міфологія. Спробуємо також
проаналізувати, як співвідноситься поняття політичної міфології з ідеологією.
У першому розділі ми запропонували таке визначення політичного міфу: це віра в
нумінозну сутність влади та держави, яка спонукає мислити і діяти в смисловому
полі політичних фактів. Таке наше визначення є попереднім та в контексті
співвідношення політичної міфології і ідеології обов’язково повинно бути
доповнене та збагачене за результатами проведеного у даному пункті
порівняльного аналізу.
Тож, почнемо з ідеології. Ідеологія за "Філософським енциклопедичним словником"
- це "система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються ставлення
людей до дійсності та один до одного, соціальні проблеми та конфлікти, а також
вміщуються цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення чи
зміну (розвиток) даних суспільних відносин".
Однак система поглядів та ідей лише тоді може відігравати помітну роль у житті
суспільства, коли впливає на соціальну поведінку як значних суспільних груп,
так і окремих індивідів. Тобто вона повинна мати не тільки
описово-пояснювальну, але й спонукально соціальну функцію. Останнє можливе лише
у тому випадку, коли ідеологічні постулати отримують особистісну емоційну
значущість, посідають помітне місце в системі емоційних координат, в якій
проходить самоактуалізація особи. Тобто ідеологія повинна трансформуватися у
політичну міфологію, адже саме для останньої характерна нероздільність мислення
від емоційної, афективної сфери. Є. Мелетинський пише: "Міфологія орієнтована
на переборення фундаментальних антиномій людського існування, на гармонізацію
особи, суспільства та природи" [123, 47].
Ми повністю згодні з розумінням ідеології як результату ідеологічної
діяльності. Цю думку обґрунтовує професор В. Воловик у своїй праці „Філософія
історії” [37, 79-81]. Так, він зазначає, що явище, яке визначається поняттям
„ідеологія”, вже багато років викликає увагу з боку філософів. Прагнення
пояснити його представниками немарксистської суспільної думки загалом йде в
руслі „соціології знання” К.Мангейма. Мангейм у своїх працях розглядав
ідеологію як довільне судження про соціальні та моральні цінності, яке
висловлює суб’єктивні інтереси різних класів, соціальних верств і груп
населення, яке протиставлялося до науки як до об’єктивного знання
[227, 133-159].
Таке тлумачення ідеології у 50-60-х роках ХХ століття розвивали Р.Арон, Д.Бел,
С.Ліпсет, К.Поппер, Е.Шиле. Намагаючись показати західну соціологію як „чисту
науку”, згадані автори, вказуючи на ненауковість будь-якої ідеології, прагнули
дискредитувати передусім марксистсько-ленінську ідеологію. Дана обставина, в
свою чергу, зумовила критику концепцій вказаних авторів з боку
дослідників-марксистів, в яких було відсутнє одностайне розуміння поняття
„ідеологія”. Деякі з них використовували поняття для визначення концепції ідей,
певного їх тлумачення. Інші намагалися тлумачити ідеологію як сферу мислення,
дій та виховання.
Так, Н.Біккенін пише: „Ідеологія – це не тільки специфічна форма віддзеркалення
і засвоєння соціальної дійсності, класово детермінована теоретична система
понять, образів, ідеалів, але й певна система функціонування ідей, яка активно
включена у суспільну практику” [25, 84]. Дане розуміння ідеології загрожує її
заміною усієї ідеологічної діяльності. На наш погляд це не зовсім вірно,
оскільки ідеологічна діяльність постає у якості соціального процесу, певним
результатом якого і виступає ідеологія. Результат і процес неможливо
ототожнювати.
Ідеологія, на нашу думку, належить до специфічного типу суспільної свідомості,
а саме – практичної свідомості. У ній втілюється механізм переводу результатів
розумової діяльності, теорії у соціальну практику. Ідеологія є ідейним осердям
практичної діяльності суб’єкта. Ідеологія – це практична свідомість, у якій
відображена існуюча соціальна реальність і ставлення до неї, яке складається у
суспільстві, класі чи іншій соціальній групі.
Стосовно ж політичної міфології наші погляди з професором В. Воловиком дещо
різняться. На думку цього дослідника „становлення міфологізованої, ілюзорної
- Київ+380960830922